Кам’янське

USD 26.03   EUR 29.13
Новини 24

У Кам’янському пройде міжнародний фестиваль «Класика сьогодні»

Мешканців Дніпропетровщини чекає яскраве театральне свято – Міжнародний фестиваль «Класика сьогодні». Він пройде у Кам’янському вже в травні 2019 року. Про це повідомили в управлінні культури, національностей і релігій облдержадміністрації.

Учасники представлять на розсуд міжнародного журі вистави, поставлені за класичною драматургією. За звання кращого театри змагатимуться у різних номінаціях: вистава, режисура, головні жіноча та чоловіча ролі, жіноча та чоловіча ролі другого плану, молоді актриса і актор фестивалю.

Переможцям вручать дипломи, цінні подарунки та статуетку – символ «Класики сьогодні». Також під час фестивалю відбудуться конференції, семінари, майстер-класи, виставки.

«Класика сьогодні» пройде 17–24 травня на базі академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки.

  • Опубліковано в Новини

Помер відомий мультиплікатор Давид Черкаський

Пішов з життя видатний український мультиплікатор, режисер і сценарист Давид Янович Черкаський. Про це повідомив у «Facebook» його товариш, композитор і шоумен Володимир Бистряков.

«Та що ж за рік такий клятий?! Годину тому пішов Давид Черкаський... світла пам’ять!» – написав він.

Черкаському було 86 років. Українцям і вихідцям із колишнього СРСР він найбільше запам’ятався своєю роботою над мультфільмами «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів», «Лікар Айболить».

Про смерть Черкаського повідомив у соцмережі ще один друг Черкаського Олександр Меламуд.

«Два місяці після інсульту він пролежав у реанімації. Два місяці лікарі боролися за його життя», – написав він.

«Пішла легенда. Помер друг, чудова людина, великий майстер. До останнього дня перед хворобою він постійно повторював, що життя прекрасне», – додав Меламуд.

На початку вересня повідомлялося, що Черкаський переніс інсульт.

Джерело: «Українська правда»

  • Опубліковано в Новини

Кам’янчанам презентували фільм про українських бійців

Напередодні 27-ї річниці незалежності України у кам’янському кінотеатрі «Мир» відбулася прем’єра документального фільму «Патріот».

Стрічка режисера-аматора Едуарда Ярового розповідає про життя українських солдатів – учасників бойових дій на сході країни. Бійці діляться своїми роздумами про війну, мріями про майбутнє України, згадують мирний час. Участь у зйомках взяли 52 військовослужбовці.

Перед показом кінострічки до глядачів звернувся Кам’янський міський голова Андрій Білоусов. Він привітав містян із Днем Державного Прапора та Днем Незалежності України.

«Наше місто стало другим в Україні, де фільм «Патріот» можна подивитися на великому екрані. Він дає можливість зрозуміти, що відбувається в думках і серцях наших бійців», – сказав міський голова.

Едуард Яровий подякував Кам’янському за теплий прийом і проявлену увагу до його роботи, зазначивши, що навіть у його рідному місті ще не було прем’єри фільму.

  • Опубліковано в Новини

У Кам’янському презентують фільм «Патріот»

Прем’єра документального фільму про бійців 43-го окремого мотопіхотного батальйону «Патріот» відбудеться у Кам’янському в четвер, 23 серпня, в кіноконцертному залі «Мир». Початок показу – 19.00.

Про це домовилися Кам’янський міський голова Андрій Білоусов і творець картини Едуард Яровий сьогодні під час особистої зустрічі.

Едуард Яровий є режисером, сценаристом і автором ідеї створення фільму. Сюжетна лінія заснована на особистих військових історіях бійців, які перебувають у зоні конфлікту. Зйомки велися в зоні АТО на Світлодарській дузі.

Частину фільму Едуард Яровий пообіцяв передати в один зі шкільних музеїв міста.

  • Опубліковано в Новини

Пішла з життя режисерка Кіра Муратова

6 червня померла відома українська режисерка Кіра Муратова. Про це повідомляє «Buro 24/7» з посиланням на її чоловіка Євгена Голубенка. Режисерці було 83 роки, передає інтернет-видання «Главком».

Кіра Муратова народилася 5 листопада 1934 року в молдавському місті Сороки (тоді перебувало в складі Румунії) у родині росіянина Георгія Короткова та єврейки Наталії Скурту.

Під час Другої світової війни перебирається до Бухареста, в 1950-х емігрує до СРСР, стає радянською громадянкою. Навчалася на філологічному факультеті Московського державного університету. 1959 року закінчила режисерський факультет ВДІК (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової). 1961 року дебютувала як режисер, працювала на Одеській кіностудії. Перші фільми зняла з чоловіком Олександром Муратовим.

Фільм «Короткі зустрічі» (1967) став її першою самостійною роботою як режисера. До нього ж вона написала сценарій у співавторстві з Леонідом Жуховицьким та зіграла головну роль разом із Володимиром Висоцьким.

Наступний її фільм «Довгі проводи» (1971) спеціальною постановою ЦК Компартії України був заборонений більше ніж на півтора десятиліття. У 1987 році цей фільм здобув премію на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.

Фільм Муратової «Астенічний синдром» у 1990 році отримав Гран-прі Берлінського кінофестивалю. Трагікомедію «Настроювач» показували на фестивалі у Венеції. Останніми роботами режисерки стали драми «Мелодія для шарманки» і «Вічне повернення. Кастинг».

2017 року Кіру Муратову було запрошено до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар».

Режисерка жила і працювала в Одесі.

  • Опубліковано в Новини

Про нову виставу кам’янського театру розповіла режисерка Юлія Мороз

16–17 березня в Театрі імені Лесі Українки відбудеться прем’єра вистави з інтригуючою назвою – «Потвора». Автор п’єси – німецький драматург Маріус фон Маєнбург. Постановниця – Юлія Мороз, молода київська режисерка, переможниця міжнародного конкурсу-лабораторії SMALL THEATRE PRODUCTION, яка, за її власними словами, не шукає легких шляхів. Незважаючи на дуже насичений графік, режисерка знайшла час для бесіди з начальником прес-служби театру Альоною Карапиш.

Юліє, чому режисура? Дівчат частіше приваблює акторська професія...

І мене приваблювала… Брала участь у дитячих конкурсах. У школі ставила сценки та спектаклі. Займалася в театральному гуртку. Навіть в серіалі «Школа геніїв» довелося знятися. Але з кожним днем зміцнювалася думка, що актриса я не найгеніальніша (посміхається). До речі, щось схоже було зі складанням віршів. Якось збагнула: вірші пишу хороші, але не такі, як у Пушкіна.

Або геніально, або ніяк?

Так, планка у мене висока. Після тривалих роздумів вирішила опанувати професію телеведучої. Поїхала до Києва. До речі, сама я родом з Дніпра. У Київському Національному університеті культури та мистецтв у цей час був день відкритих дверей. Один із педагогів мені й каже: «Професію телеведучої можна здобути і за півроку на курсах, а режисура – це ремесло». В мені ця фраза глибоко засіла. Ось так абсолютно випадково визначилася моя доля. Поступила до КНУКіМу на режисерський факультет і вже на перших заняттях зрозуміла, що це моє. Мені є про що говорити з людьми…

І про що вже встигла поговорити з глядачем? Розкажи про свої попередні роботи.

У виставі «Бути знизу» («Дикий театр», Київ) порушується проблема становища жінки в суспільстві. З якими видами дискримінації вона стикається. Для мене це дуже важливий, знаковий спектакль. «Сама хотіла» («Золоті ворота», Київ) піднімає питання фізичного і психічного насильства.

Серйозна тематика…

Для мене театр – це платформа для діалогу. Існують проблеми, так би мовити, невидимі – суспільству незручно їх зачіпати – а мені хотілося б зробити їх видимими, щоб люди замислювалися. Від кожного з нас залежить, як ми живемо, яке культурне середовище нас оточує. Ми формуємо його. Я розумію, що спектаклем радикально ситуацію не змінити, але можна пробудити в людині бажання змін. І якщо в залі на 150 людей знайдуться 5, яким захочеться змінитися і таким чином змінити навколишнє середовище, я думаю, що це буде позитивний результат.

Звичайно, робота над виставою – це постійний стрес. Але коли в Фейсбуці бачиш пост жінки, яка пише, що впізнала себе в моєму спектаклі і прагне змінити своє життя – я відчуваю кайф. Таких моментів безліч…

Твої вистави йдуть у київських театрах. Але ти вирішуєш на час залишити столицю і спробувати свої сили в Кам’янському. Чому?

У театрі «Золоті ворота» я познайомилася з Владою Белозоренко. У Кам’янському вона поставила кілька дуже успішних вистав («Готель двох світів», «Обережно, – жінки!», «Метод Гренхольма» – прим. авт.). Влада говорила тільки хороше про цей театр. Тут тепла, душевна атмосфера… Актори і керівництво хочуть чогось нового, прагнуть повітря… Тут дають можливість не просто займатися ремеслом, а творити, зробити щось, сподіваюся, значуще… Тому, власне кажучи, я тут.

Ставиш спектакль «Потвора». Чому обрала саме цю п’єсу?

Полонила своєю актуальністю, іронічністю. Історія «Потвори» дуже проста: закохана в науку людина раптом дізнається про свою потворність. Через особливості зовнішності науковець не зможе представляти свій винахід на конгресі. Далі з головним героєм відбуваються метаморфози, і не тільки зовнішні… П’єса стосується кожного. Всі ми відчуваємо тиск навколишнього світу. Кожен в якийсь момент стає перед вибором: або зрадити себе, або бути відкинутим суспільством і залишитися за бортом. Але з іншого боку, ця п’єса не агітплакат, вона не має на увазі прямої артикуляції ідеї. Це іносказання. Висновки у глядачів будуть народжуватися самі собою.

П’єса цікава за своєю структурою. У ній одні і ті ж актори грають різні ролі, не залишаючи сцени, не змінюючи костюми, грим – перевтілюються миттєво. Різні персонажі, у яких однакові імена. Чому? Значить, є у них щось спільне. Але що?

Цікавий монтаж п’єси. Таке відчуття, ніби ми бачимо кліп: один кадр змінює інший – все це відбувається блискавично.

Як працювалося над виставою?

«Потвора» мене розділила на дві частини: я одночасно любила і ненавиділа цю п’єсу. Любила за цікаву структуру, за тему. І боролася зі «стрибучими» діалогами, воювала з п’єсою, втілюючи в неї свій задум. Але легких шляхів ми не шукаємо (посміхається).

Постановка – це завжди ресурсопоглинаючий процес, дуже нервовий, тривожний. І навіть, якщо я півночі не спала, хвилюючись за спектакль, подумки прокручуючи нові сцени, кожна репетиція, похід у пошивний цех або до бутафорів запускає в мені моторчик, який дарує енергію та натхнення!

У «Потворі» я оточена людьми з палаючими очима, спорідненими зі мною духом, почасти близькими за естетикою.

У нас в спектаклі все вивірено і прораховано: кожна поза, жест, поворот голови… Вистава дуже складна технічно, але дуже красива. Без зайвого кокетства скажу: спільними зусиллями виходить дуже стильний сучасний спектакль, із захоплюючою картинкою.

Джерело: teatr-dndz.com

  • Опубліковано в Новини

Помер режисер мультфільму "Жил-был пес"

На 75- році з життя пішов режисер та художник Едуард Назаров, відомий як  режисер мультфільмільмів "Жил-был пес", "Приключения муравья", "Про Сидорова Вову" та як художник  мультфільмів  «Винни-Пух», «Остров». Він давно хворів – мав проблеми із судинами. 

 

  • Опубліковано в Новини

Режисер фільму «Ирония судьбы или с легким паром» помер на 89-му році життя

На 89-му році з життя пішов народний артист СРСР Ельдар Рязанов. 21 листопада Рязанов був госпіталізований у московську клініку. Як повідомляють лікарі, він був у важкому стані, був підключений до апарату штучного дихання. 30 листопада 2015 року близьким повідомили, що серце Ельдара Рязанова зупинилося. Причиною смерті стала серцева і легенева недостатність.
Про дату прощання і похорону поки інформації немає.

За життя Ельдар Рязанов зняв близько 30 фільмів, і практично кожен з них ставав хітом кінематографу. Найзнаменитіші картини режисера - «Карнавальная ночь», «Гусарская баллада», «Берегись автомобиля», «Жестокий романс», «Служебный роман», «Гараж», «Вокзал для двоих», «Старики - разбойники». А традицією вже кількох поколінь став перегляд в новорічні свята його фільму «Ирония судьбы или с легким паром».

Джерело інформації : http://www.ntv.ru/novosti/1578802

  • Опубліковано в Новини