Майже півстоліття тому на західній околиці селища гідроенергетиків, навпроти місцевого ринку, постали дві цегляні дев’ятиповерхівки, зведені за генпідрядом управління будівництва «Дніпроканалбуд» на замовлення дирекції будівництва каналу Дніпро – Донбас. На цілий квартал простягся прибудований до них торговельно-побутовий комплекс, який тривалий час був одним із центрів життя району.

За радянською традицією здачі об’єктів в останні дні року, обидва будинки було прийнято в експлуатацію 31 грудня 1974-го. Будинок на 48 квартир спорудило Верхньодніпровське будівельне управління тресту «Дніпрометалургбуд», а його 49-квартирного сусіда – будівельне управління № 2 тресту «Дніпрохімбуд».

При цьому в першому випадку державна комісія оцінила будівельно-монтажні роботи на «задовільно», а в другому – на «добре». Керівникам обох трестів доручили усунути всі недопрацювання по будинках до 10 січня 1975 року, а до квітня включно – завершити благоустрій.

Стильна прибудова, фасади якої простяглися двома вулицями на понад півтораста метрів, містила в собі кафе, продуктовий і промтоварний магазини, книгарню, перукарню, а замикала цю низку ощадна каса.

З огляду на замовника будівництва, в архітектурі комплексу було досконало розкрито тему землі та води. Фасади з боку Дніпра оздобили необробленим червоним гранітом, а портали входів до численних закладів – морськими камінцями. Мотив хвиль було використано у великих світлових вивісках «Кафе», «Продтовари», «Книги», «Промтовари», «Перукарня» та «Ощадна каса». Свого роду фоном для вивісок слугували українські народні орнаменти, теж викладені з газосвітлових трубок.

Не випадковою стала й назва одного з магазинів – «Оріль», адже саме в долині цієї мальовничої річки прокладався канал Дніпро – Донбас.

Будинки увінчали орнаментами з червоної цегли на зразок українських вишивок, а в оформленні лоджій знайшли відображення мотиви рибальських сітей. В одному ж із приміщень колишнього торговельно-побутового комплексу й досі збереглися вітражі: «земля» у вигляді дівчини з колоссям та плодами і «вода» в уособленні традиційного бороданя з тризубом.

У дописі використано інформацію архівного управління міської ради та фотографії з архіву Мороза Олега Миколайовича, місто Кам’янське.