«В приднепровских городах характер расселения во многом обусловлен размещением в пойме реки и на прибрежных территориях основных мест массового отдыха населения. Поэтому особенно важно дальнейшее использование береговых озелененных территорий, где возможно устройство пляжей, садов, парков и гидропарков», – такими словами завершується стаття архітекторів С. Глинського та С. Теслера «О развитии планировочной структуры городов Приднепровья» в журналі «Строительство и архитектура» № 3 за 1966 рік.

На одній з ілюстрацій у статті показано схематичний план Дніпродзержинська з новим лівобережним масивом, який тоді лише передбачалося збудувати. До речі, цей рисунок є найранішою віднайденою нами згадкою про плановане лівобережжя міста – нехай і в такому абстрактному вигляді:

Гідропарк, тобто велику відпочинкову зону біля водойми, намічалося облаштувати й поруч із 9-м мікрорайоном, найпершим на лівобережжі. Проєкт цей розглянули на засіданні містобудівної ради 13 січня 1977 року. Що ж він являв собою?

Гідропарк мав стати частиною єдиного комплексу благоустрою лівобережного району міста. Проєктом передбачався поділ території на дві функціональні зони: активного відпочинку, розташовану між 9-м мікрорайоном і Єлизаветівською дорогою, та тихого відпочинку, ландшафтну, розташовану вздовж залізниці.

Створення гідропарку було покликане вирішити пішохідний і композиційний зв’язок із забудовою та благоустроєм мікрорайону й бульвару-набережної нинішнього Наддніпрянського проспекту. Серед іншого, проєктом передбачались вихід до дренажного каналу та впорядкування його берега. А на Єлизаветівській дорозі, в центрі пішохідного навантаження, проєктувався підземний перехід із двома автопавільйонами.

Територія гідропарку вздовж 9-го мікрорайону вирішувалася двома терасами. На середній терасі було запроєктовано пішохідний бульвар із відпочинковими майданчиками. У зоні активного відпочинку – два декоративних басейни з фонтанами.

Озеленення гідропарку накреслювалося крупними масивами з різних порід дерев, що мали утворювати живописні композиції. Було розроблено індивідуальні малі архітектурні форми, виконані в єдиному стилі з малими формами в житловій забудові та на бульварі-набережній.

Для різних зон гідропарку передбачалися три типи лав: для тихого відпочинку – зі спинками, для інших зон – без спинок у різних композиційних варіантах. Залізобетонні елементи лав, урн і квітників гадалося виконати на основі білого цементу. Басейни було запроєктовано в монолітному залізобетоні з оздобленням глазурованою керамічною плиткою, морською галькою, залізобетонними плитами та бруківкою. Тунель підземного переходу мав бути оздобленим керамічною глазурованою плиткою світлих тонів із декоративними вставками. Автопавільйони проєктувалися з металу та склопрофіліту.

Загальна площа благоустрою за проєктом становила 20 гектарів, 17,4 з яких займали зелені насадження.

Повністю реалізуватися цим планам не судилося. До вісімдесятих років територію відпочинкової зони та бульвару-набережної вкрили привозною землею та висадили дерева – вийшов справді парк. На ділянці ж між Єлизаветівським шосе та залізницею спочатку облаштували велику автостоянку, а згодом забудували прилеглу територію гаражами. Це все.

Об’єкти «Бульвар-набережна» та «Гідропарк» було прийнято в експлуатацію рішенням виконкому міської ради від 28 грудня 1983 року – можна сказати, в їх сучасному вигляді. Тож нині гідропарком у повному сенсі цього слова є інший парк – Лівобережний, який облаштовувався з початку вісімдесятих між мікрорайоном № 1 та дренажним каналом.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram