12°C

Кам’янське

Сонячно

Вологість: 24%

Вітер: 14 km/h

USD 27.83   EUR 30.43
Новини 24

У музеї Кам’янського відкрилася виставка «Людина і війна»

15 березня, напередодні 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні і відзначення Дня пам’яті та примирення, в Музеї історії Кам’янського відкрилася виставка «Людина і війна», створена на основі епістолярної спадщини – листів періоду війни, що зберігаються в музейних фондах.

Представлені листи дозволяють зовсім по-іншому, без надмірної героїзації подій і трагічного розпачу, подивитися на окрему людину в надзвичайно складних воєнних випробуваннях її ж очима. Страх і віра, відчай і надія, любов і ненависть, людяність і жорстокість, розлука та очікування, відвертість і замовчування, – усі ці переживання лягли словами на пожовклому від часу папері листів, записок, поштових карток.

Фронтові листи суворого 41-го, зокрема, Івана Онищенка, Петра Богдановича, Миколи Рутковського, Миколи Богданова сповнені переживань про рідних – батьків, дружин, дітей, і, водночас, підкріплення: «Неудачи временные…», «Не поддавайтесь панике», «Приходится скрываться в лесах, но это не трусость...».

Рядки листів 1942–1943 рр. Олександра Скоріна, Веніаміна Панфілова лаконічні, стримані, але за кожним словом розгортається трагізм війни: «Нахожусь в огне сражений…», «Побывал в разных переплетах, не верится, что уцелел», «Выстоим...». Підцензурність не дозволяла писати всю правду, привчала до недомовленостей, як видно з листа від 9 липня 1943 р. Сергія Дуденка: «Через два часа на погрузку для отправки на фронт, куда неизвестно. Сами должны понимать». Наум Івашина з-під Сталінграда в листопаді 1942 р. писав другу теж без точного позначення місця подій: «Наступление продолжается. Поля усеяны битыми фрицами, разбитыми танками». А в жовтні 1943 р.: «Мы пьем Днепровую воду!»

З дороги в неволю, з далекої чужої Німеччини летіли ластівки-листи до рідних домівок від ув’язнених і остарбайтерів. «Будете ли читать мой последний привет, в который хочу вложить всю любовь, нежность к вам? Едем в Германию», – писала Тамара Дуракова. Серед представлених епістоляріїв вісточки зі шпиталів, нерідко написані медсестрами на прохання поранених. «Ранило при наступлении… Счастье, что не задело позвоночник», –  розповідав у листі, написаному в серпні 1941 р., Іван Онищенко. І листи-похоронки... «Ваш брат Лев Ильич погиб в воздушном бою» (про загибель Л. Макаревича, червень 1944 р.).  «Капитан Остапенко Павел Антонович погиб смертью героя…» (травень 1944 р.).

Діти і війна, доля жінки – фронтовички, дружини, матері, – ці моменти листи висвітлюють зовсім інакше, ніж навіть художні твори. Вражає сила любові, що все долає й усе перемагає. Як не згадати вірш Костянтина Симонова, який завчали, переписували, надсилаючи матерям, коханим, дружинам. «Жди меня, и я вернусь! Всем смертям назло...», – писав своїй мамі з фронту в 1943 р. Петро Агарков. Серед тих дружин, які дочекалися своїх чоловіків, була Віра Носко. «Верочка, родная, любимая…» – саме так звертався до неї Василь Калюжний. У своєму листі 29 травня 1945 р. вона писала: «Дорогой Васинька! Соколик! Готовлюсь к встрече. Неожиданно постучишь ко мне в дверь, и я услышу твой голос…»

Голоси з минулого – насторожені та впевнені, суворі та ніжні – просто живі, говорять до наших сердець на виставці, створеній за листами війни. Чекають, щоб їх почули.

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.