"Фільм – відстій (або якесь більш жорстке слово). Книга краща". Приблизно за такою формулою пишеться чимало коментарів під численними екранізаціями літературних творів – найчастіше книжок. Але не завжди все так однозначно. Сьогодні згадаємо екранізації літературних творів, які нічим не поступаються оригіналам і – хтозна – у чомусь їх перевершують.

 

Зелена миля (1999)

Найочевиднішим прикладом фільму, чия якість не поступається першоджерелу, є "Зелена миля". Екранізація роману Стівена Кінга стабільно займає провідні позиції у списках найкращих фільмів в історії кінематографу. Незважаючи на тригодинний хронометраж, фільм дивиться на одному подиху. Режисер Френк Дарабонт зміг зібрати докупи всі складові хорошого кіно – сценарій, режисуру та першокласних акторів на головних та другорядних ролях. Для українського глядача, звичайно, багато хто з них не знайомий – не всім же бути Томом Генксом!

Багато читачів, які подивилися "Милю", нарікали лише на одне – фільм не показав усю книгу. Справа в тому, що у фільмі та книзі події відбуваються у двох відрізках часу – тридцятих роках ХХ століття та умовному "нашому часі". А фільм розповідає лише про 30-і роки, без подібних подорожей у часі. Втім, це не заважає "Милі" залишатися шедевральною одразу на обох фронтах – літературному та кінематографічному. Найвищі оцінки переважної більшості глядачів та критиків збрехати не дадуть.

 

Володар кілець (2001-2003)

Твір, вплив якого на світову культуру неможливо оцінити в повному обсязі. І скоріш за все, це в принципі неможливо, адже Джон Толкієн грамотно та об’ємно прописав світ Середзем’я. Так, напевно, не робив ніхто. І досьогодні цією шедевральною епопеєю цікавляться навіть люди, далекі від літератури загалом і жанру фентезі, зокрема.

Режисер Пітер Джексон, коли брався за екранізацію, розумів, що він не має права на помилку. Він сам заявляв, що книги Толкієна – це не фентезі-романи, у звичному розумінні цього слова, а справжнісінькі легенди, адже описують одвічні події та інтриги. Тому, до екранізації режисер підійшов з великою повагою та любов’ю до першоджерела. Оцінили це як прості глядачі, так і ті, хто прочитав і полюбив першоджерело. А як відомо, фанатам першоджерел завжди важко догодити. Пітер Джексон, тим не менш, зміг.

 

Хранителі (2009)

 

Після виходу фільму в прокат багато хто погодився з тим, що режисер Зак Снайдер знімав фільм , як справжній фанат першоджерела. Стрічка, подекуди, покадрово переносить дії коміксу на екран. Щоправда, автор оригінальної книги Алан Мур подібних творчих потуг не оцінив. Та він ніколи й не схвалював екранізації своїх творів. Загалом, для багатьох, саме фільм "Хранителі" став стимулом прочитати оригінальний твір, від чого армія фанатів творчості Алана Мура зросла. Та й багатьом читачам фільм припав до смаку, а це чогось та й варте.

 

Бійцівський клуб (1999)

 

На думку численних діячів кіномистецтва, книги Чака Паланіка важко екранізувати через гротескний та абсурдний світ, який створює цей письменник. Брудний реалізм, проста мова оповіді та харизматичні персонажі – саме ці складові приваблюють читачів та глядачів по всьому світу. Немає нічого дивного в тому, що і книга, і фільм отримали великий суспільний резонанс і успіх у продажах та прокаті.

Головний герой – безіменний типовий пересічний громадянин, у якого немає особливої мети в житті, та й життя, як такого, теж немає. Він просто існує, принагідно розмірковуючи про те, про це. У якийсь момент його шлях перетинається з анархістом Тайлером Дерденом, після чого життя героя перевертається з ніг на голову. Так і починається історія легендарного бійцівського клубу та всіх подій, що відбуватимуться навколо.

 

Втеча із Шоушенка (1994)

 

Це один із тих випадків, коли фільм саме перевершує першоджерело. Чому? Почнімо з того, що "Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка" – це повість на 96 сторінок, яку режисер Френк Дарабонт зумів розширити та доповнити деталями, подарувавши кіноманам усього світу 3-годинну драму про силу духу, дружбу, відчай та винахідливість. Для порівняння – “Зелена миля” налічує 500 сторінок, тож там набагато більше матеріалу для тригодинного фільму.

Так от, у фільмі значно розширили роль деяких персонажів у сюжеті і загалом зробили його більш драматичним та осмисленим. В історію втечі додали нотки тюремного побуту, простих людських взаємин та душі. Саме тому, багато хто вважає, що фільм набагато крутіший за книгу.

 

Загублена (2014)

 

Уявіть, що ви письменник, з яким одного разу зв’язується один із найвідоміших режисерів трилерів і пропонує екранізувати написану вами книгу. З Гілліан Флінн трапилася саме ця історія.

У 2012 році письменниця видала книгу "Загублена". Уривок із неї був розміщений на якомусь літературному сайті. Саме його випадково знайшов і прочитав режисер Девід Фінчер (який подарував нам фільми "Сім", "Бійцівський клуб", "Зодіак" та багато інших), який вирішив, що хоче екранізувати подібний трилер.

Історія розповідає про розслідування зникнення жінки на ім’я Емі Данн. Усе виглядало як викрадення і набуло широкого розголосу в пресі. Під час розслідування, традиційно стає ясно, що в цій справі не все так просто. Фінал приємно здивує любителів жанру.

Багато хто погодився з тим, що фільм вийшов якісним та напруженим, як і книга. Це не дивно, адже сценарій написала та сама письменниця. А кому, якщо не їй, знати про всі заплутанності сюжету та як краще донести його до глядача?

 

Список Шиндлера (1993)

 

Мало хто не чув про шедевр Стівена Спілберга про відважного промисловця, який ризикуючи статусом, а пізніше і життям, врятував понад тисячу євреїв за часів Другої світової. Але не всі знають, що цей фільм – екранізація книги "Ковчег Шиндлера" письменника Томаса Кеніллі. І якщо книгу більшість глядачів не читали, то фільм оцінив та визнав увесь світ. Тож цілком можливо, що "Список" виявиться навіть кращим за "Ковчег", адже він розповідає та саме показує подвиг, який пам’ятатимуть ще не одне десятиліття.

Постановка, яка ставить знак рівності навпроти потужної режисури, трепетно ​​відтвореного побуту тих часів, з його жахами, та акторської гри найвищої проби, яка довго буде грати на струнах душ глядачів, що дивитимуться цей фільм.

 

Дівчина з татуюванням дракона (18+) (2009)

 

Добре відома в Європі та Америці трилогія "Міленіум" шведського письменника Стіга Ларссона розповідає про пригоди (або негоди) вкрай специфічної дівчини-хакера Лісбет Саландер та її напарника – журналіста Мікаеля Блумквіста. У цих книг є дві версії екранізацій – американська та європейська. Нашому глядачеві найбільше відомий фільм "Дівчина з татуюванням дракона", де головні ролі виконали Деніел Крейг та Руні Мара. Але багато читачів та фанати книг визнають, що краще дивитися шведську версію, де головну роль виконують Мікаель Нюквіст і Нумі Рапас відповідно. Адже саме ця трилогія, на думку фанатів книги, найкраще передає її атмосферу та розкриває героїв.

Фільми фокусуються на розслідуваннях, які Мікаель та Лісбет ведуть переважно спільно. Це традиційний дует протилежностей за характером, але глядачеві буде цікаво спостерігати не стільки за самими героями, скільки за їхніми діями, які за підсумком і приводять до поставленої мети. Та й самі персонажі показані досить глибше за стереотипні образи.

 

Хлопаки (18+) (2019 – до сьогодні)

 

Ще один випадок, коли екранізація перевершила оригінал. Дія коміксу "Хлопаки" відбувається у світі, де супергерої – звичайне явище. Вони носять трико, рятують людей, і взагалі всім своїм виглядом подають приклад для мільйонів людей по всьому світу. Але це лише на публіці. Поза світлом софітів, люди з надприродними здібностями показані, як егоїстичні та надзвичайно порочні істоти, чиї вади подекуди переходять усі межі. Їм протистоїть загін "Хлопаків" – по суті, таких самих відчайдушних шибеників, але з іншими принципами та поглядом на ситуацію. Їх основне завдання – прборкати та за необхідності ліквідувати героя, що розбушувався.

Сам комікс – це суміш вульгарних та мерзенних речей, гротеску та відвертого трешу, які не зможе подужати пересічний читач.

Серіал пішов трохи іншим маршрутом і став не просто веселим кривавим побоїщем, а жорсткою сатирою на мас-медіа та їхню роль у сучасному світі. Тут вам і лицемірні знаменитості, і могутні керівники корпорацій, яким начхати на все, крім особистих інтересів, і використання страшних ситуацій собі на користь – і що цікаво, після кожної подібної сцени виникає стійке почуття, що десь ми це вже бачили… А, точно, днями, у новинах.