У часи повномасштабної війни військова символіка відіграє значно більшу роль, ніж просто розпізнавальний знак. Це — інструмент єдності, вшанування історії та посилення бойового духу. Над її створенням працюють не випадкові люди — це ціла команда професіоналів, яка поєднує історичну глибину з сучасною естетикою.

За формуванням візуального образу українських підрозділів стоїть відділ розробки військової символіки та геральдики Центрального управління розвитку матеріального забезпечення (ЦУРМЗ) Міністерства оборони України. Саме тут народжуються ті знаки, які військові з гордістю носять на формі.

Як пояснює підполковник Максим Кайола, начальник ЦУРМЗ, кожен нарукавний знак — це результат ретельного поєднання традицій, регіональної ідентичності та характеру бойових завдань конкретного підрозділу. До процесу залучають істориків, митців, а також технологів — щоб утілити ідею не лише концептуально, а й технічно.

Право на власний знак мають не лише бойові частини, а й навчальні заклади, командні органи та установи в системі Міноборони. Ескіз майбутнього знака створюється у тісній співпраці з військовими, потім проходить експертну перевірку фаховою радою, а вже після затверджується або Міністром оборони, або Головнокомандувачем ЗСУ.

У першій половині 2025 року було затверджено 110 нових нарукавних знаків — кожен з унікальним змістом.

Наприклад:

• 153 окрема механізована бригада — її символіка відсилає до літописних подій, зокрема до легендарного походу князя Олега на Царгород, коли кораблі ставили на колеса — як символ мобільності й сили.

• 155 бригада імені Анни Київської — поєднує історичну постать доньки Ярослава Мудрого та її місію у Франції, з місцем формування бригади.

• 19 армійський корпус — використовує елементи прапора Чорноморського козацького війська, яке мало свої унікальні військові традиції ще задовго до сучасних Збройних сил.

Таким чином, символіка в ЗСУ — це не просто естетика. Це інструмент комунікації, мотивації та спадкоємності. Це знаки, що говорять мовою історії, сили й честі.