4 червня в Україні — День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Цей державний пам’ятний день був запроваджений рішенням Верховної Ради від 1 червня 2021 року. Загальнонаціональну скорботну дату згадали і в Кам’янському: колектив та учні Ліцею №16 зібралися разом, аби схилити голови в пам’ять про тих, чиє життя безжально обірвала війна.

За трагічною статистикою Офісу Генерального прокурора, станом на ранок 4 червня 2026 року внаслідок російської агресії в Україні загинули 707 дітей, ще 2548 зазнали поранень різного ступеня тяжкості. Лише на Дніпропетровщині ворожі атаки забрали життя 46 безвинних хлопчиків та дівчаток.

У Ліцеї №16 пам’ять маленьких українців, які вже ніколи не сядуть за шкільні парти, вшанували хвилиною мовчання та символічними паперовими янголами.

Віта Буй, директор КЗ "Ліцей №16" КМР:

"Сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих дітей. Це потрібно не тільки для того, щоб пам’ятати, а й щоб замислитися, наскільки цінним є життя. Кожного разу, коли лунає тривога, треба дбати про свою безпеку. На щастя, більшість наших закладів освіти мають свої, хоч і невеличкі, укриття. Дорослі намагаються зробити все, щоб діти навіть під час тривоги були в безпеці".

Для багатьох вихованців ліцею усвідомлення реалій війни є важким психологічним випробуванням. Школярі відверто діляться власними переживаннями від повномасштабного вторгнення та не приховують болю від того, що коїть ворог. Зокрема, учениця ліцею Анастасія зізнається: їй неймовірно боляче через напад росії, а самі окупанти просто неспроможні зрозуміти глибину та силу гасла "Слава Україні — Героям слава!".

Серед учнів закладу сьогодні навчається чимало дітей, для яких Кам’янське стало новою домівкою через те, що в їхніх рідних містах зараз тривають запеклі бої. Своїми спогадами поділилися дівчата з Донеччини. Дар’я з сумом розповідає, що в її рідному місті росіяни розбомбили навіть дитячі садочки.

Для школярів, які знайшли прихисток на Дніпропетровщині, відносно мирне місто — це можливість знову відчути прості радості, хоча відлуння війни наздоганяє і тут. Учениця Варя зазначає, що в нашому місті вони мають змогу бачити сонце, небо та радіти життю, і саме тому так важливо пам’ятати про тих, хто цього позбавлений.

Влада, учениця ліцею:

"Росія погубила так багато дитячих життів… Моє рідне місто — Донецьк. Я сама його майже не пам’ятаю, але мама розповідала, яке воно прекрасне. Через війну нам довелося приїхати сюди. У Кам’янському набагато спокійніше, хоча тривоги теж бувають, літають “шахеди” та трапляються прильоти. Але тут ми принаймні можемо нормально спати, вчитися і просто жити. Я дуже хочу, щоб ця війна нарешті закінчилася".

Попри свій юний вік, діти чітко розуміють значення цієї скорботної дати. Як коротко, але містко підсумував учень ліцею Марк:

"Ми вшановували померлих дітей".

Наприкінці заходу керівництво закладу ще раз звернулося до ліцеїстів із закликом бути обачними та берегти себе. Директорка Віта Буй тепло додала, що діти — це найцінніший скарб у нашому житті, і лише коли щасливі вони, щасливі й дорослі.