Міжнародний день скульптури — чудова нагода замислитися над тим, як мистецтво формує обличчя наших міст. Колись монументи були невід’ємною частиною міського простору: вони не лише доповнювали архітектуру, а й задавали атмосферу, створювали настрій і навіть визначали характер місця. Разом із краєзнавцями та дослідниками ми зазираємо в архіви Кам’янського, аби пригадати історію тутешньої пластики — від величних кам’яних левів до забутих радянських артефактів.

Від Стародавньої Греції до індустріального Кам’янського

Традиція прикрашати міський простір статуями сягає корінням у глибоку давнину. Ще у Стародавній Греції подібні витвори були не просто прикрасою, а частиною повсякденного життя. Їх встановлювали на площах, у храмах і садах. Особливо це стосується садово-паркової пластики — різновиду мистецтва, створеного спеціально для оздоблення зелених зон. Вона виконувала різні функції: декоративну, меморіальну, повчальну чи ідеологічну. Саме греки започаткували цю традицію, яка згодом поширилася Європою та дійшла до наших днів.

У Кам’янському такі об’єкти почали з’являтися в період стрімкого розвитку міста — наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Саме тоді формувався потужний індустріальний центр, а разом із виробництвом народжувалася й власна естетика.

На просторій площі, яка сьогодні носить ім’я Ігнатія Ясюковича, височіла будівля головної контори Дніпровського заводу — справжній символ епохи. Колись перед заводоуправлінням стояли постаті, що уособлювали Промисловість і Торгівлю — дві головні сили, які рухали місто вперед.

Окрім них, територію прикрашали кам’яні леви. Величні та стримані, вони стояли обабіч входу до заводської прохідної, ніби мовчазні охоронці індустріального серця міста. Що цікаво — ці хижаки збереглися донині. Щоправда, побачити їх може не кожен, адже вони й досі розташовані біля прохідної металургійного підприємства, тож доступні переважно поглядам працівників заводу.

Секрети Центрального парку: від "Лані" до "Хлопчика з лебедем"

Справжнім символом міського парку, знайомим кожному кам’янчанину, є витончена бронзова композиція "Лань". Вона з’явилася у 1978 році на острівці штучної водойми в центральному парку під час його масштабної реконструкції.

Автор роботи — відомий анімаліст Олександр Бєлашов. Особливе місце у його творчості займала тема материнства у світі тварин, яка яскраво втілилася в образі лані з дитинчам.

Проте це далеко не єдина окраса, яка прикрашала цю зону відпочинку. Якщо зазирнути у старі фото та архіви, можна побачити, що парк, створений у 1933 році на місці колишнього цвинтаря, буквально ряснів різними декоративними формами: від казкових персонажів до класичних радянських гіпсових фігур.

Однією з найвідоміших була статуя хлопчика з лебедем. Вона уособлювала легкість, дитинство і гармонію з природою — типові мотиви для середини ХХ століття. Поруч із нею працювали так звані "жаби-водомети" — декоративні фонтани, з яких струменіла вода.

Прометей, Майдан Героїв та ідеологічні рокіровки

Цікавою є історія монументів, що в різний час розташовувалися на колишній Транспортній площі (нині — Майдан Героїв) та у прилеглому сквері. За словами краєзнавця Дмитра Кубанова, у повоєнному місті цей простір був місцем найбільшої концентрації вуличного мистецтва:

"Сквер від пам’ятника Прометей до тодішньої Транспортної площі у повоєнному місті був, мабуть, найбільшим місцем концентрації паркових скульптур. Біля входу на територію скверу з боку Прометея стояли два спортсмени в динамічних позах, типу бігунів естафети. Далі за спиною Прометея на клумбі стояла фігура дівчини-ковзанярки, поставлена у свою чергу на місці іще довоєнної статуї атлета".

— Дмитро Кубанов, краєзнавець.

Далі у сквері стояв своєрідний пам’ятник Матері та фігура студента з книгою. Серед старожилів і досі живе кумедна міська легенда: мовляв, комунізм в СРСР настане лише тоді, коли цей кам’яний хлопець нарешті дочитає свою книгу.

Змінювалися часи — змінювалися й статуї на самій площі. Як згадує Дмитро Кубанов, спочатку там стояли копії знаменитих творінь Мікеланджело "Невільники". Згодом їх замінили на "ідеологічно правильні" фігури будівельників — робітника та робітниці. У 1958 році, коли на площі збудували пам’ятник Леніну, цей ансамбль перенесли на інший бік майдану, де він простояв до 1970-х років.

Міські легенди Соцміста: "Кинутий батько"

Інколи паркові статуї обростали справжніми міськими міфами. У Кам’янському одна з таких історій пов’язана з фігурами на вулиці Затишній, що в районі Соцміста. Їх установили у 1950 році, коли після війни місто активно відбудовувалося.

Місцевий комплекс складався з двох триметрових об’єктів. Про їхню долю розповідає Наталія Стовба, завідувачка бібліотеки-філіалу №2:

"Це пам’ятник “Слава труду”. Він представляє собою композицію з двох фігур — чоловіка та жінки. Висота десь близько трьох метрів, навіть більше. Створений він був і залишається зараз на тому самому місці, поряд із будівлею відділку поліції Південного району. Цей монумент з’явився одночасно ще з однією роботою. На жаль, та інша скульптура перебуває у ще гіршому стані".

— Наталія Стовба, завідувачка бібліотеки-філіалу №2.

Цей сусідній пам’ятник офіційно називався "У боротьбі за мир" і зображував чоловіка з дитиною на плечі. Проте місцеві жителі швидко вигадали власну інтерпретацію: якщо уявити, що герої обох локацій — це одна родина, то малеча — їхня спільна донька. Але де ж мати? Народна поголоска вирішила, що жінка не витримала сімейного побуту й пішла, через що чоловічу постать з дитиною в народі охрестили "Кинутим батьком".

У 2015 році працівники підприємства "Азот" провели реконструкцію цього об’єкта, проте за минулі десять років та через реалії воєнного часу він знову потребує серйозного оновлення.

Недоліки "тимчасових матеріалів" та збережені реліквії

Без проблем, перетворимо цей блок на звичайний текст і гармонійно вплетемо слова краєзнавця у розповідь:

Робилися подібні статуї переважно з нетривких матеріалів — гіпсу чи бетону, через що більшість із них не витримали випробування часом. Як підкреслює краєзнавець Дмитро Кубанов, без образів робітників і робітниць, батьків із дітьми, спортсменів, студентів та школярів просто неможливо уявити ландшафт міста повоєнних років. Таких типових фігур у Кам’янському були десятки, проте до наших днів збереглися лише одиниці. Головними причинами їхнього зникнення стали саме крихкість матеріалів та побутовий вандалізм, якого теж ніхто не скасовував.

Серед втрачених або маловідомих зразків тієї епохи — постаті дівчини та юнака, які наче стрибають у воду, встановлені неподалік Річкового порту на території спортивної бази Дніпровського комбінату.

Водночас деякі дрібні витвори виявилися дивовижно мандрівними. Наприклад, невеличка пластика хлопчика з черепашкою, яка сьогодні прикрашає дитячий садок №26 "Золота рибка". Керівниця закладу Ірина Шевченко згадує, що в дитинстві, гуляючи садочками ПХЗ, бачила цього хлопчика в іншому, 15-му дитячому закладі. Після його закриття фігура якимось дивом опинилася в "Золотій рибці", де стоїть уже понад десять років. Для вихованців та працівників це не просто декоративний елемент, а частинка історії простору, в якому виросло не одне покоління дітей. Сам образ хлопчика з черепашкою прийшов до нас із європейської паркової культури понад століття тому. Митці закладали у таку композицію глибокий і водночас зрозумілий зміст: дитина символізує радість і відкритість світу, а черепаха — спокій, мудрість та час. Разом вони ніби нагадують нам зупинитися, не поспішати й уміти помічати красу в найпростіших речах.

Тема материнства та "космічні" переїзди

У Кам’янському всі добре знають одну з головних окрас центрального скверу на площі Свободи — пам’ятник "Матері та дитини", що став символом турботи й любові. Але мало хто знає, що ця тема має в місті ще одне, менш відоме втілення — композицію у звичайному дворі на вулиці Василівській. Тривалий час вона була занедбаною, її намагалися підтримувати зусиллями місцевого ЖЕКу, проте сьогодні цей затишний об’єкт знову гостро потребує реставрації.

Окрім теми щасливого дитинства та праці, знаковим для радянського Кам’янського був космос. Після польоту Юрія Гагаріна у 1961 році ця тематика стала культовою. На тодішній Жовтневій площі у 60-х роках встановили стелу "Космос". Проте її доля різко змінилася через політичну кон’юнктуру:

"Вважається, що композиція “Космос”, встановлена у 60-ті роки на тодішній Жовтневій площі, перед встановленням на цьому місці бюста Брежнєва в 1976 році була перенесена до комплексу університету в селищі гідроенергетиків. При цьому вона позбулася деяких деталей — силуету ракети і символу атома, цих орбіт".

— Дмитро Кубанов, краєзнавець.

Друге життя "Людей труда" та архітектурні втрати

Однією з найбільших втрат міської пластики став монумент "Слава труду", створений відомим українським скульптором-новатором Анатолієм Бєлостоцьким. Митець активно експериментував з оргсклом, пластиком та деревом. Спочатку його металургів створили для виставки пластмаси в Донецьку, але робота так сподобалася керівництву Дніпровського металургійного відпочинку, що її вирішили встановити на круглій клумбі біля Палацу культури металургів у Дніпродзержинську (вона замінила застарілий пам’ятник, де Сталін розмовляв із Леніним).

Ці пластикові велетні простояли майже до початку нового тисячоліття: 10 травня 2000 року сталася пожежа, яка вщент знищила витвір мистецтва. Проте згодом ансамбль отримав друге життя завдяки приватній ініціативі:

"В 2009 році ми відкрили готель. Через дев’ять років я попросив скульптора із Дніпра: “Відновіть цю композицію за відео- та фотокадрами”. А фото було дуже багато. Наприклад, в журналі “Україна” десь за 70-й рік є ця композиція на фоні київських будівель і так далі. Тобто ми зібрали фото і відновили один до одного цей витвір — і за розміром, і за суттю. Я не знаю, як називалася стара скульптура, яка згоріла біля Палацу металургів. Цю нову я назвав “Людям труда”".

— Олег Мороз, краєзнавець, підприємець.

Сьогодні ця копія зустрічає гостей на одному з в’їздів до міста — біля готелю "Родина".

Що ми втрачаємо прямо зараз?

На жаль, не всім історичним пам’яткам так щастить. Сьогодні поступово руйнується арка стадіону "Перемога" — колишня архітектурна окраса міста втрачає фігури та унікальну ліпнину.

Повністю втрачено фонтан біля міського театру, який колись прикрашали фігури кучерявих хлопчаків (четверо юнаків по периметру спостерігали за центральним хлопчиком, що тримав гусака). Також у ході десталінізації, а згодом — і сучасних декомунізаційних процесів, з вулиць і скверів остаточно зникли численні монументи радянським діячам (Леніну, Сталіну, Дзержинському).

Замість висновку

Історія міста змінюється разом із ним. Одні пам’ятники переїжджають чи отримують нове дихання завдяки небайдужим містянам, інші — назавжди залишаються лише на старих світлинах та у спогадах. Проте Кам’янське не стоїть на місці: на зміну старому приходять нові арт-об’єкти, сучасна пластика та оригінальні архітектурні форми. І цілком можливо, що вже за кілька десятиліть саме вони стануть тією новітньою історією, яку досліджуватимуть і берегтимуть наші нащадки.