Осінній ранок на водоймі. Замість вишуканої сукні — гумовий комбінезон, замість сцени — тихий берег, а в руках замість театрального реквізиту — професійна вудка. Вона хвацько робить закид, уважно стежить за поплавком і з легкістю обловлює досвідчених рибалок, витягуючи карасів, щук та судаків. Для пересічного спостерігача вона — азартна та вправна рибачка. Але для кількох поколінь містян це — провідна артистка драми Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки Валентина Галенко. Понад чотири десятиліття вона віддала сцені Кам’янського, проте мало хто знає, що її життя — це дивовижний баланс між гамірним софітним світлом та тихою філософією рибальського берега.

Схильність до терпіння, рішучості та боротьби за власну мрію формувалася ще у шкільні роки в Кіровограді, де дівчинка вперше закохалася у сцену під час шкільних постановок. Батьки початкове захоплення доньки сприймали із сумнівом, але у 15 років Валентина виявила характер і вступила до Дніпропетровського державного театрального училища на курс Віталія Ковалевського. Це була перша "велика риба", яку довелося витягувати виснажливою працею, адже навчання вимагало колосальної відданості, опанування складних технік та глибокого аналізу характерів.

Після випуску доля мала повернути її до Кіровограда. Проте після прослуховування у головного режисера Миколи Мальцева у 1983 році 22-річна дівчина обрала театр у нашому місті. З маленькою дитиною на руках та колосальним азарт у серці вона ступила на місцеву сцену, яка стала для неї рідною на наступні чотири десятиліття.

У риболовлі, як і в театрі, важливо вміти миттєво реагувати. Першим серйозним хрещенням сценою для молодої акторки став терміновий ввід на головну роль у виставі "Нічний незнайомець" просто під час гастролей. Впоратися з цим і не підвести колектив вимагало залізної витримки.

За десятиліття відданої праці Валентина Галенко створила галерею незабутніх, яскравих і глибоких образів. У її творчому "улові" опинилися діаманти української та світової класики. Вона втілила на сцені Кабато у "Ханумі", Одарку у "Сватанні на Гончарівці", Горпину Терпилиху в "Наталці Полтавці", Явдокію Пилипівну Сірко у виставі "За двома зайцями", Параску в "Кайдашевій сім’ї" та Солоху у "Ночі перед Різдвом". Також глядачі запам’ятали її яскраві ролі у виставах "Вій", "Матінка Кураж та її діти", "Мишоловка. Вбивство на Калвер-стріт", "Брехуха", "Украдене щастя", "Я його дружина" та в десятках дитячих казок.

Окремою перемогою стала співпраця з головним режисером Сергієм Чулковим та директоркою театру Маргаритою Кудіною, які фактично вдихнули нове життя в театр після складного періоду занепаду, повертаючи йому колишню велич та глядацьку любов. Саме тоді справжнім викликом для всієї трупи та вагомою особистою вершиною для акторки стала роль Марії Стюарт в однойменній виставі. На цій високій класиці актори знову піднімали свій професійний рівень та відновлювали майстерність після років простою.

За цю та інші роботи Валентина Галенко здобула визнання не тільки глядачів, а й колег та критиків. Свідченням цьому є численні нагороди: диплом лауреата Всеукраїнського фестивалю "Класика сьогодні" за кращу жіночу роль Олівії у виставі "Дванадцята ніч", Почесна грамота Міністерства культури і туризму України, відзнака "За багаторічну плідну працю в галузі культури", а також  нагороди від міського голови Кам’янського.

Як же пов’язані театр і риболовля? Для Валентини Галенко берег водойми — це перш за все простір для відновлення та світлої пам’яті. Любов до риболовлі вона успадкувала від батька, який був родом із Сухачівки. Коли батьків не стало, саме вода, тиша та вудка допомогли акторці пережити важку втрату й знайти психологічну розраду.

"Коли не стало моїх батьків, мені було дуже важко справлятися з цим. І якось виникла ця риболовля — як віддушина. З того часу я “присіла” конкретно на рибалку. Це моє місце сили, відпочинку, перезавантаження й думок", — зізнається пані Валентина.

Поки інші шукають антистрес у магазинах чи на курортах, артистка драми тішить серце новими снастями. На закиди знайомих, мовляв, за ці гроші можна купити цілий кошик риби, вона лише посміхається і запитує, де й по чому можна купити справжнє задоволення та спокій.

Багатогранність цієї жінки вражає й поза сценою чи водоймою. Саме Валентина Галенко свого часу стала моделлю та натхненням для відомого в Кам’янському монумента Матері, створеного скульптором Гарніком Хачатряном. Її пластика, жіночність та тепло втілилися у бронзовій скульптурі, яка прикрашає наше місто.

Крім того, акторка багато років віддала педагогічній діяльності в Творчій майстерні "Гармонія", а 17 її вихованців вступили до театральних вишів. Вдома вона чудово шиє складні вбрання на швейних машинках і створює авторські прикраси.

Сьогодні Валентина Галенко залишається взірцем акторської дисципліни та відданості рідному театру, який вона називає своєю великою родиною. А коли гаснуть софіти й знімається сценічний грим, вона знову збирає снасті та вирушає туди, де чути сплеск води й дзвін дзвіночка на вудочці. Для Валентини Галенко театр і риболовля — це два джерела, які живлять одне одне: театр дарує емоції, якими вона ділиться з глядачем, а риболовля дає спокій та наснагу, щоб знову й знову виходити на сцену.