9 жовтня 1989 року на Центральному телебаченні СРСР вийшов перший випуск програми "Сеанси здоров’я лікаря-психотерапевта Анатолія Кашпіровського". Ця дата стала точкою відліку одного з наймасштабніших і найсуперечливіших психологічних експериментів у історії телебачення. Мільйони людей усередині велетенської країни, яка переживала глибоку економічну та ідеологічну кризу, щовечора сідали перед екранами в надії на швидке диво.

Через 37 років після тих подій, саме в жовтні 2026 року, стало відомо про смерть Анатолія Кашпіровського. Він помер у віці 87 років. Ця подія не лише закрила фінальну сторінку історії радянського "телецілительства", а й спровокувала новий виток скандалів, пов’язаних із його позицією щодо війни в Україні та несподіваними планами родичів щодо його поховання.

Феномен епохи "Перебудови": як працював масовий гіпноз

Наприкінці 1980-х років радянське суспільство перебувало в стані підвищеної тривожності. Втрата звичних орієнтирів, дефіцит і невизначеність майбутнього створили ідеальне підґрунтя для появи "рятівників". Кашпіровський, який за освітою був лікарем-психіатром і мав 25 років стажу у Вінницькій психіатричній лікарні, запропонував людям те, чого вони прагнули — просте вирішення складних проблем зі здоров’ям.

Шлях до загальносоюзного ефіру пролягав через серію резонансних експериментів.

Перші телемости. У березні 1988 року під час телемосту "Москва — Київ" було заявлено про дистанційне хірургічне знеболювання резекції молочної залози у пацієнтки Любові Грабовської. Пізніше відбувся телеміст "Київ — Тбілісі". Справжня роль гіпнозу в цих операціях досі залишається предметом гострих наукових суперечок.

Експерименти на дітях. Того ж року на українському телебаченні вийшла серія випусків для дітей, які страждали на енурез. За твердженнями творців програми, за 3 години 15 хвилин ефірного часу вдалося охопити та нібито "зцілити" 72% дитячого населення України — близько 800 тисяч дітей.

Шість сеансів на Першій програмі Центрального телебачення. Восени 1989 року розпочався головний телепроєкт Кашпіровського. Щодва тижні щонеділі виходили 60-хвилинні випуски, які збирали біля телевізорів до 10 мільйонів глядачів. Попри те, що "заряджанням" банок із водою прославився інший діяч — Аллан Чумак, глядачі Кашпіровського також масово ставили перед екранами воду, фотографії та крем, очікуючи "установок" на розсмоктування рубців, відновлення колірності сивого волосся та виліковування хронічних хвороб.

"Психологічний бандитизм": що кажуть лікарі про зворотний бік експерименту

Попри заяви про "масове оздоровлення", фахова медична спільнота сприйняла діяльність Кашпіровського з високою тривогою. Його методи авторитарного сугестії (навіювання) без індивідуального контролю пацієнтів призвели до тяжких наслідків.

Лікар В’ячеслав Смирнов, який свого часу працював у тому ж відділенні та гіпнотаріумі, де розпочинав Кашпіровський, зазначає, що головною проблемою була тотальна відсутність етики:

"Він був непересічним професіоналом із тотальною відсутністю етики. Один відомий психотерапевт влучно охарактеризував його діяльність як “психологічний та лікарський бандитизм”. Масовий гіпноз та авторитарне навіювання є реальними і потужними інструментами впливу на психіку. Справжня катастрофа крилася в тому, що цей інструмент застосовувався з повним ігноруванням правила “Не нашкодь”".

За словами медиків, відсутність зворотного зв’язку під час ефірів спричинила кілька важких тенденцій.

"Синдром Кашпіровського". Пацієнти відчували тимчасове трансове знеболення або ефект плацебо і масово відмовлялися від інсуліну, серцевих препаратів та онкотерапії, що призводило до різкого погіршення стану.

Сплеск психозів. Після ефірів психіатричні бригади швидкої допомоги фіксували збільшення викликів через гострі психози, панічні атаки та спалахи важких станів у людей із нестабільною психікою.

Травматизація на стадіонах. Під час пізніших виступів на стадіонах люди у стані трансу втрачали контроль над поведінкою та падали, отримуючи фізичні травми.

Через масштабні негативні наслідки та тиск наукової спільноти масовий гіпноз на радянському, а згодом і на українському та російському телебаченні було офіційно заборонено.

Політика, скандали та позиція під час повномасштабної війни

Після згортання телепроєктів Кашпіровський спробував реалізувати себе в політиці: у 1993 році він став депутатом Державної думи РФ I скликання від партії ЛДПР Володимира Жириновського. Проте політична кар’єра тривала ненадовго.

У наступні роки його ім’я згадувалося переважно в контексті скандалів — від бійок у телестудіях до судових позовів проти гумористичних шоу. Під час пандемії COVID-19 у 2020 році він відновив діяльність на своєму YouTube-каналі, де проводив "дистанційні сеанси" та закликав російську владу відмовитися від масової вакцинації.

Попри українське походження (народився на Хмельниччині, виріс і навчався на Вінниччині), після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Кашпіровський відмовився засудити російську агресію. Після тривалого перебування у США він повернувся до Росії, де відновлював платні виступи. Під час одного з них у 2024 році на запитання глядачів про належність Криму він заявив, що півострів нібито "радянський", що викликало бійку у залі та виклики поліції.

Смерть і суперечки навколо поховання

Анатолій Кашпіровський помер на початку жовтня на 88-му році життя у москві. Причиною смерті, за попередніми даними, стала гостра серцева недостатність та резкий перепад тиску на тлі онкологічного захворювання.

Прощання відбулося у траурному залі Троєкуровського цвинтаря в росіській столиці. Наразі російські медіа та Telegram-канали повідомляють, що родина прийняла рішення транспортувати тіло в Україну для поховання транзитом через країни ЄС (зокрема Польщу).

Метою транспортування називають поховання у Вінниці — на родинній ділянці, де спочивають його батьки Михайло та Ядвіга, а також донька Олена, яка загинула у 2018 році. Офіційного підтвердження від українських служб щодо можливості такого транспортування наразі немає.

Історія Анатолія Кашпіровського залишається наочним прикладом того, як потужні психологічні інструменти, позбавлені професійної відповідальності та контролю, можуть перетворюватися на небезпечний соціальний експеримент із тривалими наслідками.