10 жовтня 1933 року увійшло в історію як день, коли побут мільйонів людей змінився назавжди. Тоді на прилавках американських магазинів з’явився Dreft — перший у світі синтетичний пральний порошок. До цього покоління господинь користувалися звичайним милом, яке у жорсткій воді утворювало стійкий осад і робило речі сірими. Новий засіб від компанії Procter & Gamble діяв зовсім інакше: його формула на основі синтетичних компонентів дозволяла воді глибше проникати у волокна та ефективно вимивати бруд.

Рекламні кампанії того часу не соромилися гучних метафор. Покупцям пояснювали дію порошку за допомогою "сили диво-молекул, які буквально висмоктують бруд із тканин". Для людей епохи Великої депресії це звучало як справжня магія, що значно полегшувала важку щоденну працю.

Проте революція у пранні мала й неочікуваний побічний ефект для масової культури. Виробники пральних порошків та мила швидко зрозуміли, хто є їхньою головною цільовою аудиторією. Щоб збільшити продажі, компанії почали масово спонсорувати денні радіоп’єси — емоційні життєві драми, які транслювалися вранці та вдень. Ці програми створювалися спеціально для того, щоб жінки могли слухати їх під час прання та прибирання.

Завдяки постійній рекламі мийних засобів у перервах між драматичними сюжетними поворотами, ці серіали міцно асоціювалися з побутовою хімією. З легкої руки слухачів за ними закріпилася назва "мильні опери". Згодом радіоефіри перемістилися на телебачення, а термін пережив епохи і досі залишається звичним для багатосерійних мелодрам.

Так звичайний побутовий експеримент подарував світу не лише чистий одяг, а й цілий пласт популярної культури, який супроводжує нас уже майже століття.