У Кам’янському чимало куточків, які безпомилково впізнає кожен мешканець — від підлітків до людей поважного віку. Вулиці, майдани та велична архітектура легко вгадуються на світлинах, адже це візитівка нашого міста і його жива історія, дбайливо збережена фотографами.

До Всесвітнього дня фотографії ми поспілкувалися з відомим місцевим фотокореспондентом Яковом Куценком, який розпочав свій творчий шлях ще за радянських часів. Завдяки його унікальному архіву можна побачити, яким було Кам’янське декілька десятиліть тому, та порівняти ці кадри із сьогоденням.

З чого все починалося: "Смена", заколядовані гроші та кіностудія

Яків Куценко народився у селі Чорнопарівка на Дніпропетровщині. Із фотомистецтвом він пов’язав життя ще в шкільні роки.

"Захоплення почалося орієнтовно у п’ятому класі. Взимку я наколядував грошей, а вже влітку купив свій перший фотоапарат — “Смена”. Чомусь мене одразу привабило це мистецтво", — пригадує Яків Куценко.

Згодом було навчання у Дніпродзержинському металургійному технікумі, де для хлопця відкрилося безліч нових можливостей — гуртки, секції та заняття, яких не було в селі. Наступним етапом стала робота помічником кінооператора на кіностудії "Дзержинки", де знімали наукові й документальні фільми, а також кіножурнали. Саме там, використовуючи залишки плівки, молодий митець відточував майстерність.

"Бували кінцівки плівки по три, п’ять або й п’ятнадцять метрів — це приблизно 30 секунд зйомки. Я брав кінокамеру, виходив на подвір’я та знімав етюди: клумби або кішку, яка ніжиться в кущах. Мені тоді всі докоряли, мовляв, що ти робиш? Коли йшла проявка плівки, після кадрів зі сталеварами та робітниками раптом з’являлася кішка. А я на ті зауваження відповідав відомою фразою: “Ми любимо знімати те, що нам подобається, а не те, до чого нас примушують”", — розповідає фотограф.

Основне завдання Якова полягало в тому, щоб знімати працю металургів та будні містоутворюючого підприємства. Проте паралельно він фіксував на плівку й саме місто. Сьогодні його особистий архів налічує близько 60 тисяч оцифрованих кадрів.

"Я вважаю його історичним статистом — і це найцінніше. Бо фотографія — це статика, яка допомагає зрозуміти, як виглядало місто, люди та події в будь-яку епоху. Завдяки Якову Куценку ми знаємо, як відбувалося будівництво шостої доменної печі, як до нас приїжджали видатні особистості. Це збереглося не лише на світлинах, а й у відеоматеріалах, які він створював", — наголошує голова краєзнавчого товариства "Кам’янське-Дніпродзержинськ" Тетяна Герасюта.

Улюблені локації та зйомки з висоти

Яків Куценко розповів і про свої найулюбленіші ракурси для зйомки:

"На першому місці — моя особиста візитівка Кам’янського. Мені подобалося ставати на залізничній колії на мосту біля кінотеатру “Аврора” (за стелею пам’ятника Воїнам-визволителям) і телеоб’єктивом знімати проспект Свободи після дощу. Коли квітнуть яблуні та абрикоси, довкола чисте небо і видно металургійний комбінат".

Серед згаданих у розмові місць — площа, яку сьогодні ми знаємо як площу Янголів Перемоги. У 1960-х роках вона стала важливою транспортною розв’язкою. Поруч розбудовувався житловий масив: у 1964 році відкрився автовокзал, а в 1965-му — новий залізничний вокзал. У 1975 році, до 30-річчя перемоги над нацизмом, тут звели архітектурний комплекс Монумента Слави.

"Ще одні “ворота міста” — залізничний вокзал. Його я знімав із 25-метрової автовишки. Коли піднімаєшся на таку висоту, чудово видно і залізничний міст, і доменні печі вдалині, і церкву. Відкривається дивовижна панорама на все місто", — ділиться майстер.

За словами фотографа, залучення автовишки у ті часи було єдиним способом зробити панорамні кадри з висоти пташиного польоту — своєрідним аналогом сучасних дронів.

З висоти знімали й головний символ Кам’янського — "Прометей". Пам’ятник встановили у 1922 році за проєктом архітектора та художника Олексія Сокола. Монумент створили у вигляді колони зі статуєю Прометея у розірваних кайданах, із факелом у руці та поверженим орлом біля ніг. Згодом ця скульптура стала офіційним символом міста, прикрасивши його герб.

Ще одна впізнавана локація в архіві митця — проспект Тараса Шевченка. Вдалі панорамні кадри фотограф зробив із сьомого поверху готелю "Зоря". Чимало відомих світлин самої будівлі готелю також є в його доробку.

Готель збудували за проєктом, який початково розроблявся для 12-поверхового житлового будинку в Ленінграді. Проте місцеві архітектори на чолі з Анатолієм Романенком суттєво його переробили. Особливо ефектно будівля виглядає завдяки розташуванню над крутим схилом. Готель на 252 місця відкрили наприкінці 1974 року. Відтоді він став архітектурною домінантою колишнього проспекту Сировця (нині — Тараса Шевченка).

Крім того, в архіві фотографа збереглися кадри Середньодніпровської ГЕС. Сьогодні цей об’єкт закритий для вільного проїзду та зйомок, але завдяки фотографіям ми можемо побачити, як виглядала станція кілька десятиліть тому.

Більше ніж фотографія

Окрім пристрасті до фотомистецтва, Яків Куценко має й інші таланти: він викладає англійську мову, є автором підручників та пише матеріали про подорожі країнами Азії для іноземних видань. Проте фотографія завжди залишається для нього головним джерелом натхнення.

Світлини Якова Куценка — це не просто архівні знімки. Це можливість доторкнутися до минулого Кам’янського, побачити його трансформацію та відчути зв’язок часів. Бо змінюються будівлі, площі та вулиці, але якісний кадр зупиняє мить, зберігаючи історію міста для майбутніх поколінь.

Автор: Анастасія Бессажна