Заслужена артистка України, акторка, режисерка та наставниця театральної студії "Soul" Марина Юрченко зі своїми вихованцями відзначає цього року важливу подію – десятиріччя дитячої творчої майстерні "Гармонія". Наразі театральна студія є одним із провідних напрямів майстерні, яка за роки роботи згуртувала навколо себе безліч талановитих дітей.
Ми домовились зустрітись на Новій сцені театру ім. Лесі Українки. Ще кілька хвилин тому тут лунав гул дитячих голосів – репетирували нову виставу. Привітна посмішка і очі, що горять відданістю справі, – такою Марину щодня бачать колеги та її вихованці. Ми сідаємо в глядацьку залу, з якої вона тільки-но озвучувала правки для юних акторів. Говоримо про те, чи можливо створити актора з нуля, про майбутні вистави "Гармонії" та про болісну втрату головного режисера Сергія Чулкова.

Чому ви вирішили створити театральну студію в "Гармонії"?

Насправді, ідея створення належить не мені, а директру-художній керівниці театру Маргариті Андріївні Кудіній та головному режисеру Сергію Анатолійовичу Чулкову. Саме вони стали її засновниками. Згодом вони мені запропонували очолити студію і я з радістю погодилась, бо ще з дитинства захоплювалась театром та сама відвідувала театральний гурток. Коли тільки вступила на позицію я точно зрозуміла, що це моя єпархія. Мені це подобається, я це розумію, я це відчуваю.

Який рік в студії був найважчий, хотілось тоді полишити свою посаду?

Перший рік був найважчим і припав на початок моєї роботи в "Гармонії". Ми починали працювати трьома групами з дуже маленькими дітьми. Це було важко, бо малята не слухались і весь час бігали, потрібно було приділяти багато часу, щоб їх заспокоїти. Додатково в мене була сильна зайнятість в театрі, та і вдома маю багато дітлахів, тому виникали думки не йти далі і піти зі студії.  Саме тоді я запропонувала актору Максиму Монастирському розділити цей важкий труд. Якщо сама я думала, що фізично не зможу потягнути все, то вдвох це, в принципі, реально.

Перший рік ми звикали до роботи і вчили діток стояти на сцені. Лише через 2,5 роки був поставлений уривок з казки "Легенди Нарнії" для Дніпровського фестивалю "Zефір", з часом, ввівши на головні ролі дорослих акторів, поставили спектакль повністю.

Як змінилась студія за 10 років?

За весь термін театральна-студія "Soul" дуже виросла зсередини. Якщо ми починали трьома маленькими групами, то з часом вони об’єдналась у одну різновікову групу і наразі ми встановили вікову категорію для дітлахів – 12+ років.

Зараз ми переживаємо момент, коли всі студійці, що були з нами від заснування, випустились зі студії. На сьогодні, з першого складу залишилась лише Василіса Дуднік, яка також планує цього року вступати до театрального коледжу. Таким чином виникає проблема в тому, що більша кількість групи фактично новачки, які тільки починають свій шлях в театральному мистецтві. Через це деякі вистави, які ми плануємо поставити, трохи уповільнюються в часі, адже дітям спочатку треба відчути себе комфортніше на сцені.

Загалом я можу сказати, що 10 років – це показник того, що система працює і за весь термін ми кожну виставу зіграли достойно.

Які проєкти ми зможемо побачити у новому році?

Я планую поновити ті вистави, які ми грали раніше: "Легенди Нарнії", "Сонце серед ночі", "Блакитний птах" та "Все, що тебе зачіпає". У кожній виставі є багато масовки і різних ролей, тому всі студійці можуть побувати на сцені і спробувати себе в них. Єдина проблема в тому, що більшість персонажів розраховані на маленьких діток за віком, тому підлітки виглядають трохи кумедно в цьому амплуа.

Обов’язково будемо створювати щось нове. В цей момент ми працюємо над новою виставою "Маленький принц", яку плануємо показувати для шкіл.

Яка вистава за весь час запам’яталась найбільше?

Кожна була особливою. Найбільше, мабуть, запам’ятались "Легенди Нарнії", адже це був мій перший досвід. Загалом вони не написані у формі п’єси – це є книжкою, тому адаптувати було важко. Але мені настільки сподобалась історія після прочитання, що я вирішила втілити її в життя. В цій виставі є сенс і я впевнена, що при перегляді глядачі отримують таке саме відчуття "катарсису", як і я.

"Все, що тебе зачіпає" – це наш найбільш несподіваний успіх. Коли я приносила студійцям п’єсу, ми її прочитали та узгодили всі разом. Вона за змістом максимально підходила до психофізики дітей, тому їм не треба було нічого вигадувати – лише грати. Тема "булінгу" та шкільного життя, на жаль, дуже знайома підліткам у сьогоденні, через це працювати на сцені було комфортніше, просто згадуючи шкільні перерви. Дуже неочікувано, що саме вона відгукнулася дітям та пройшла у проєкті "Бюджет участі"

Близькою для мене також є вистава "Блакитний птах". Саме вона стала моєю дипломною роботою на момент, коли я ще навчалась режисурі.

З якими проблемами найчастіше стикаються актори?

У нас немає одразу якоїсь великої планки, бо ми розуміємо, що це діти і їм треба дорости. Але напевно, якщо обирати, то перше – це імпровізація. Я дуже часто дітям кажу не чекати репліки перед своїми словами, бо дорослі актори звикли, що можуть сказати свій текст приблизно, але не дослівно. Дитина ж губиться спочатку в такі моменти, але з часом пристосовується до роботи.
Наступною, я б назвала – сором’язливість. Коли, особливо підлітки, спершу виходять на сцену, то відчувають невелику зажатість у своїх рухах. Ми допомагаємо пропрацювати цю проблему, проводячи для всієї групи заняття з сценічної пластики. З часом, починаючи з нуля, але маючи велике бажання, кожен може досягнути чудових результатів на сцені.

І найголовніша проблема – це, звісно, сценічна мова. Велика перепона в тому, що дуже часто гармонійці розмовляють тихо і з зали їх не чутно. Таким чином глядачі просто не розуміють подій вистави. Тому, інколи, не всі ролі можна довірити дитині, бо вона на даний момент не може сказати настільки голосно, щоб бути почутою, а одягти мікрофони на всіх – нереально.

Найголовніший двигун всіх дітей, які сюди приходять – це бажання. Велике бажання щось зробити. І якщо ти хочеш, то воно перемагає будь-який страх. Дуже цікаво спостерігати, як діти змінюються, адже можливо абсолютно все, просто воно вимагає часу і праці.

Є діти, які приходять з нулем навичок, але потім обирають кар’єру актора?

Звичайно, дуже цікаво спостерігати, як гармонійці змінюються. На початку вони приходять зазвичай маленькі і тихенькі. Я пам’ятаю як Василиса Дуднік, яка пройшла з нами повний шлях в 10 років, прийшла дуже повільна і спокійна, з тоненьким голосом. А зараз, набувши для себе досвід, вона має дуже міцний темперамент, голос і може робити абсолютно все, що завгодно. В цьому році вона завершує навчання з нами і йде в театральний коледж.

Ми випустили дуже велику кількість студентів, які майже одразу почали працювати при театрі або пішли здобувати вищу освіту за спеціальністю акторської майстерності.  В цьому році ми поставили студентську виставу "Нас видав хвіст", участь у якій також взяли діти з "Гармонії", бо ми не завжди можемо обійтись своїми силами і кличемо молодше покоління. Постановка також пройшла по проєкту міського голови Андрія Білоусова "Бюджет участі" і ми її показуємо на більш дорослий вік. Але я думаю, що коли ми покажемо цю виставу в рамках проєкту, то зможемо грати на сцені.

Були проблемні діти?

Якщо не брати до уваги початок і роботу з зовсім маленькими студійцями, то інколи приходили новачки та починали ставити себе в позицію "зірки", мовляв, вони все вміють і роблять найкраще. Але в театрі поняття "Я" – не існує. Всі мають працювати, щоб вистава звучала.
Наприклад на виставі "Блакитний птах" головні ролі були у Тільтіль та Мітіль, але не враховуючи того, що вони майже весь час знаходились на сцені – найбільша робота була у дівчат, що весь час перевдягались на масовку і довершували повну картинку. Якщо придивлятись збоку, то простий глядач ніколи не зрозуміє, що на сцені секунду назад була одна й та сама людина.

Як кажуть: "Театр – цвинтар самолюбства". І я повністю погоджуюсь з цим висловом.

Хто веде заняття в студії, коли ви зайняті в репертуарі?

Раніше ми дуже довгий час розділяли роботу з Максимом Монастирським. Його дуже обожнювали діти, бо він молодий, креативний і турботливий. Разом з ним ми поставили "Сонце серед ночі" та "Покидьки". Був момент, коли Максим, не будучи художником, узяв на фестивалі номінацію "Краща сценографія".
Хореографію до кожної вистави нам допомагає ставити асистент балетмейстера Олександр Пушкарьов, за що ми йому неймовірно вдячні. Потім терміном в один рік ми працювали з Юлією Бондарчук, яка встигла поставити виставу "Коти-біженці" для студійців.

Наразі, вже два роки поспіль ми ведемо студію разом з моєю донькою Софією Чеботарьовою, яка сама є виходцем з "Гармонії". Але нерідко бувають такі ситуації, коли ми з Сонею задіяні в однакових виставах, наприклад по понеділках у нас бувають виїзди на "Матінку Кураж", або поїздки десь з "Тартюфом". У такі моменти нас виручають студенти, бо вони, як і Соня, були гармонійцями і найкраще розуміють специфіку роботи.
Насправді це дуже крута практика для самих студентів, бо поки ти сам комусь не поясниш – не зрозумієш, як воно робиться, а вони беруться за це завдання із повним захопленням.

Як втрата Сергія Анатолійовича Чулкова вплинула на колектив та гармонійців?

Це непоправна втрата для театру, від якої ми досі не можемо оговтатись. Коли зникає лідер, який тримає всю систему, вона зазвичай розвалюється. Сергій Анатолійович окрім посади головного режисера, був тією людиною, яка була не тільки професійна в роботі, а і розуміюча в особистому житті. Він завжди знав, що у кого відбувається, і в будь-який момент міг підійти з дружньою порадою. При тому, що не дивився кожну виставу – все одно точно знав хто, як і де грає. Для колективу було викликом тримати репетиції на високому рівні і не створювати скандалів без головного режисеру, але ми всі, на здивування, приклали велику внутрішню силу для цього і тримаємось один за одного. Зараз я хочу сказати, що ми його згадуємо просто постійно. В діалогах, порівняннях і просто розмовах між собою.

Для гармонійців Сергій Анатолійович відчувався як висока планка, адже ми його кликали на всі покази вистав. Навіть для дорослих акторів режисер на репетиціях відчувається солідно, а дітлахів тим паче мотивує викладатись на повну і відчути свою значимість. Наразі на виставу "Маленький принц" ми запросили Маргариту Андріївну Кудіну і дуже сподіваємось, що вона перейме цю традицію і прийде переглянути.

Окрім студії, Сергій Анатолійович набрав студентів, які зараз працюють при театрі, і так само були учасниками "Гармонії" раніше. Якби не він, то взагалі не було б цих акторів зараз у нас в театрі.

Як можна долучитись до студії?

Раніше, коли ми тільки починали роботу, то робили прослуховування і відбір дітей. Зараз такої системи немає і ми вважаємо, що кожна людина, яка хоче займатися, має право це робити.
На справді, найбільше студійців приходять у вересні (приблизно дітей 30-35), але з часом відсіюються. Лише ті, хто має запалені очі і нестримне бажання лишаються надалі в великій дружній сім’ї. Гармонія – це місце, де живе любов.

Довідка:

Театральна студія "Soul" базується на Новій сцені театру ім. Лесі Українки. Щоб доєднатись – можна зателефонувати на номер телефону керівниці організаційного відділу майстерні Світлани Петрівни Дробишевої  +38 97 564 3001.  Прийти до студії може кожен охочий.

Фото у матеріалі – з приватного архіву Марини Юрченко та студійців.

Матеріал Софії Корень, студентки ф-ту журналістики ЛНУ ім. І. Франка