Літо – чудова пора року. Це пекучі промені сонця і спека. Влітку вся природа живе на повну силу. Зеленіють дерева, на них зріють соковиті плоди. І хоч спека наразі є іноді нестерпною, хочеться зберегти кожну літню мить у пам’яті. А як же пером закарбували літні спогади визначні українські поети…

Що в нас було? – Ліна Костенко

Що в нас було?

Любов і літо.

Любов і літо без тривог.

Оце і все. А взагалі-то

не так і мало, як на двох.

Ось наші ночі серпень вижне,

прокотить вересень громи,

і вродить небо дивовижне

скляними зорями зими!

І знову джміль розмружить квітку,

і літо гратиме в лото.

І знов сплете на спицях плітку

сторукий велетень — Ніхто.

І в цьому днів круговороті,

де все минати поспіша,

як та пташиночка на дроті,

спочине стомлена душа.

Здрастуй, липню кучерявий – Михайло Драй-Хмара

Здрастуй, липню кучерявий!

Із дванадцяти братів

тільки ти м’які отави

стелеш на моїй путі;

тільки ти один зi мною

слухаєш під скрип гарби,

як вечірньою добою

перепели б’ють в забій,

як бджола летить iз поля

до пахучих щільників

i в душі ростуть поволі

ритмів золоті разки.

Літо – Олена Теліга

Топчуть ноги радісно і струнко

Сонні трави на вузькій межі.

В день такий віддатись поцілункам!

В день такий цілим натхненням жить!

П’яним сонцем тіло налилося,

Тане й гнеться в ньому, як свіча, –

І тремтить схвильоване колосся,

Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим

Мед думок розтоплених лежить,

А душа вклоняється просторам

І землі за світлу радість – жить!

І за те, що стільки уст палило

І тягло мене вогнем спокус,

І за те, що замінить не сила –

Ні на що – твоїх єдиних уст!

Літо-літечко – Михайло Стельмах

Стоять веселі соняхи у цвіті,

На їхніх віях досвіт будить бджоли –

Це степом, наче мати, ходить літо,

І колос нам віщує добру долю.

Ой літечко-літо –

Пшениця-яриця,

Та дзвін медоцвіту,

Та схилене жито.

У житі, як в хаті, живе перепілка,

У неї дрібненьких діток аж вісьмірко,

Та гарно маленьким у житньому світі,

Де сонцем і зерном колишеться літо.

Ой літечко-літо

Пшениця-яриця,

Та дзвін медоцвіту,

Та житечко:

– Жити!..

Літо – Володимир Сосюра

Ходить літо берегами

в шумі яворів,

і замовкнув над полями

журавлиний спів.

В хвиль блакитнім прудководді

сонце порина…

і в барвистім хороводі

одцвіла весна.

Тане хмарка кучерява

в небі голубім.

Мліє день, і мліють трави

в лузі запашнім.

Але труд забув про втому,

про квіток печаль,

і у полі золотому

дзвонить гостра сталь.

Суне силою своєю,

як грози потік,

і прощаються з землею

колоски навік…

Та ніхто із них не знає,

що в хвилини злі

з їх печалі виростає

радість на землі.