І тремтить схвильоване колосся: натхненні вірші українських поетів про літо
Літо – чудова пора року. Це пекучі промені сонця і спека. Влітку вся природа живе на повну силу. Зеленіють дерева, на них зріють соковиті плоди. І хоч спека наразі є іноді нестерпною, хочеться зберегти кожну літню мить у пам’яті. А як же пером закарбували літні спогади визначні українські поети…
Що в нас було? – Ліна Костенко
Що в нас було?
Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
прокотить вересень громи,
і вродить небо дивовижне
скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
і літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
сторукий велетень — Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
де все минати поспіша,
як та пташиночка на дроті,
спочине стомлена душа.
Здрастуй, липню кучерявий – Михайло Драй-Хмара
Здрастуй, липню кучерявий!
Із дванадцяти братів
тільки ти м’які отави
стелеш на моїй путі;
тільки ти один зi мною
слухаєш під скрип гарби,
як вечірньою добою
перепели б’ють в забій,
як бджола летить iз поля
до пахучих щільників
i в душі ростуть поволі
ритмів золоті разки.
Літо – Олена Теліга
Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча, –
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість – жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила –
Ні на що – твоїх єдиних уст!
Літо-літечко – Михайло Стельмах
Стоять веселі соняхи у цвіті,
На їхніх віях досвіт будить бджоли –
Це степом, наче мати, ходить літо,
І колос нам віщує добру долю.
Ой літечко-літо –
Пшениця-яриця,
Та дзвін медоцвіту,
Та схилене жито.
У житі, як в хаті, живе перепілка,
У неї дрібненьких діток аж вісьмірко,
Та гарно маленьким у житньому світі,
Де сонцем і зерном колишеться літо.
Ой літечко-літо
Пшениця-яриця,
Та дзвін медоцвіту,
Та житечко:
– Жити!..
Літо – Володимир Сосюра
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина…
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік…
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.