Радянська політика десятиліттями витісняла українську лексику, підмінюючи її російськими аналогами. Цей тиск був не лише мовним, а й культурним — через офіційну мову освіти, медіа, армії та адміністрації українці поступово втрачали свою мовну ідентичність. Але забуті слова — це не просто лінгвістика. Це частина нашої історії, мислення і світогляду.

Щоб перевірити, наскільки ми ще пам’ятаємо свою мову, ми провели вуличне опитування в Кам’янському. Ми запитували перехожих, чи знають вони значення п’яти українських слів, які були витіснені в радянську добу: великий віз, городина, садовина, заграва та либонь.

• Великий Віз — це стара українська назва сузір’я Велика Ведмедиця.
  На запитання, що означає “великий віз”, більшість таки згадали, що йдеться про зірки. Отже, це слово ще зберігається в пасивному словниковому запасі.
• Городина — це овочі, які вирощують на городі. Слово походить від “город” — обгороджена ділянка. Відповіді були різні: хтось згадував “огорожу”, хтось казав — “щось, що росте”. Лише кілька людей точно сказали “овочі”. Частині довелося підказувати.
• Садовина — це фрукти, які вирощують у саду. Раніше це слово було поширеним, але зараз замінилось запозиченим “фрукти”. Тут відповідей було ще менше. Люди інтуїтивно пов’язували із садом, але плутали з ягодами чи кущами.
• Заграва — це відблиск світла на небі, особливо під час світанку, заходу сонця або пожежі. На жаль, майже ніхто не знав точної відповіді. У варіантах були “гра”, “веселка”, “щось кольорове”.
• Либонь — давнє українське слово, що означає “мабуть”, “ймовірно”. Побудоване з давньоруського “либо нѣ” — “або ні”. Це слово виявилось найскладнішим для респондентів. Не було жодної правильної відповіді.

Чому це важливо?

Мова — це не лише засіб спілкування. Це спосіб мислення. І слова, якими ми говоримо, формують наш погляд на світ. Забуті українські слова — це не “архаїзми”, а жива нитка, що зв’язує нас із нашими предками.

Радянська мовна політика змушувала покоління українців соромитись своєї мови. Але сьогодні ми можемо повернути її повноту, силу й красу — вивчаючи, вживаючи й пам’ятаючи навіть ті слова, які майже зникли.

А як кам’янчани відповідали на наші запитання — дивіться у відео.