Кам’янчанин Дмитро, який наразі служить у 108-й бригаді ТрО, має псевдо "Лівсі". Саме так звали доктора у популярному мультфільмі "Острів скарбів". Дмитро теж має медичну освіту і навіть чимось схожий на доктора Лівсі з мультфільму – такий же високий і міцний. І такий же надійний та позитивний. Тому і взяв собі такий позивний.

Лівсі у мультфільмі увесь час посміхався і робив правильні діагнози піратам. Мені це імпонувало, тому сам себе нахрестив на його честь. Хлопці з піхоти підтримали: "Ти повністю відповідаєш цьому позивному!" – розповідає воїн.

Дмитро народився у Кам’янському, навчався тут у школі з медичним профілем, а потім поступив до місцевого медичного училища. Хлопець зізнається, що в медицину прийшов, бо хотів стати масажистом (паралельно ним і працював в лікарні), і не просто, а банщиком-масажистом.

Здобувши освіту медика, Дмитро 6 років працював у Дніпрі в 7-й міській лікарні. Терапевтичне відділення стаціонару стало для нього першою сходинкою для здобуття практичного досвіду. Набрався там знань, перепробував багато з того, чого хотів. Працював за спеціальністю "медсестра", як написано у нього в дипломі, адже на той час не було ще опції "медбрат".

Після початку повномасштабного російського вторгнення хлопець вирішив добровільно долучитись до лав захисників і 19 березня 2022 року приєднався до 108-ї бригади ТрО, бо ж медик, міг допомогти і не зміг залишатися осторонь.

Пішов до хлопців, й вони швидко прийняли у команду. З військовою справою взагалі не був зв’язаний, не служив, довелось звикати до армійських труднощів. Одразу став саме бойовим медиком. Без ВОСу, отримав його лише згодом, коли навчався в "учебках", – згадує Дмитро.

Проте, в дійсности бойовим медиком Дмитро став пізніше. А в перші місяці війни "Лівсі" у першу чергу залишався звичайним піхотинцем.

Я так само на рівні з хлопцями чергував на "еспешках", багато копав окопів… Але й були випадки, коли доводилося працювати медиком. Доглядав за пораненими, здобував досвід військової медицини. Бо ж в мирному житті – перев’язки, опіки, серцеві приступи, простуди, підвищений тиск. А на війні: пневмоторакс, турнікети, осколкові поранення, починаючи з ніг і аж до голови… – розказує Дмитро.

На все життя Дмитро запам’ятав випадок, який стався з ним взимку 2023 року у Старомойорську.

Нас попросили допомогти іншому бату, який не справлявся. Періодично висмикували по декілька хлопців і відправляли туди. Посадка, де знаходився опорник, вже була "голою". Лише понівечені дерева та "килим" із трупів (і наших, і орків). Це навіть для мене, медика, який вже бачив чимало, було дико… Намагався триматися холоднокровно. Зайшли ми на позицію пів на 5-ту ранку, а вже о 6-й росіяни почали штурм. На нас полізло 12 "орків". Два одразу відсіклися – залягли в окопи, потім ми їх у полон взяли, а десятьох поклали! На цій позиції нас було лише троє… При чому одного ранили одразу – нам закинули в окоп гранату. Пощастило, що не Ф-1, а РГД, бо живим ніхто не залишився б. Побратима посікло з голови до ніг. Він взяв на себе левову частку уламків. Мені зачепило руку, голову, брови біля ока, спину та вухо. А ще вдарило об стіну окопу та контузило… Потім почався бій.

Після вибуху гранати, мене збило з пантелику, але потім просто на автоматі все зробив. Голова – пам’ятає, руки – роблять. Передусім наклав турнікети на ноги, потім – ізраїльські бандажі. Довелось навіть кровоспас використати і тампонаду. Періодично відпускав турнікети, аби зберегти пораненому ноги.

Я заряджав патрони і надавав першу допомогу пораненому, а третій побратим відстрілювався. Нас здорово підтримали мінометники, яких координували з неба дронарі.
Відбивались ще довго, навіть орківський дрон збили. Розвідувальний "Мавік" підлетів десь метрів 20-25, низенько літав і долітався! Тоді ми вистояли, знищили ворога та порятували нашого побратима. Він вже на "гражданці" – комісувався та лікується, – розповів Дмитро.

"Лівсі" пригадав, що все це сталося за 5-6 днів до його дня народження. Йому мало виповнитись 34. Хлопці почали "пророчити" з чорним гумором…

Було дуже страшно. На п’яту добу ми виходили вночі. До автівки, яка нас забрала, ми вперто місили понад 2 км багнюку, сніг, обминали трупи, підбиті тачки. Час від часу по нас працював ворожий міномет, особливо бентежили гулкі постріли танчика, – щиро зізнається Дмитро.

"Лівсі" воює вже три рокі і зізнається, що як більшість його побратимів втомився від війни. А ше, як медик, він розуміє, що в таких надзвичайно важких умовах навіть найміцніший організм з часом почне давати сбій.

…. Хлопці виснажуються, у них з’явилось багато хвороб, яких не мали на "гражданці". Це передусім люди, вони не з металу, а з плоті та крові, і також потребують відпочинку та психологічного відновлення. І я так само хотів би змінити "антураж", можливо, побувати у відпустці, – каже Дмитро.

А ще Лівсі" каже, що мріє після війни помандрувати по світу.

Дуже хочу побачити наш "шарик". Побувати у Шотландії – це в пріоритеті! – зізнається відважний воїн.

Матеріал і фото надані прес-службою 108-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ .

Телефон рекрутингового центру 108-ї бригади ТрО: 0 800 337 803.
Про вакансії у бригаді можна дізнатись  на сайті: http://108obrtro.lobbyx.army