Музика, що сильніша за шторм: як у Кам’янському народилася нова "Легенда"
19-го грудня на Основній сцені Академічного музично-драматичного театру імені Лесі Українки Кам’янського відбулась прем’єра вистави "Легенда про піаніста" за п’єсою відомого італійського письменника Алессандро Барікко "1900. Легенда про піаніста" у постановці головного режисера Одеського театру Олександра Самусенка.
П’єса "1900. Легенда про піаніста" (оригінальна назва "Novecento") — це зворушлива історія про геніального піаніста, який народився і прожив усе своє життя на трансатлантичному лайнері, ніколи не ступаючи на землю. Твір вирізняється глибоким філософським змістом, поетичністю та незвичайним сюжетом, що дає великий простір для сміливих режисерських рішень.
На величезному атлантичному лайнері "Вірджинія" народжується хлопчик, якого невідомі батьки залишили у першому салоні, перед тим як зійти на берег в Америці. Він ніколи не покидав цього корабля і жодного разу не сходив на сушу, але він має унікальну особливість – відчувати навколишній світ через музику. Його звуть Новеченто — він геніальний піаніст, що грає так, ніби торкається самих людських історій, їхніх мрій та прихованих страхів. Його світ — це палуби, нескінченні хвилі та старий рояль, на якому він творить мелодії, здатні зрушити тишу навіть під час найсильніших штормів, коли здається, що небо і вода злились в одне ціле і немає жодного шансу на порятунок.
Запрошуючи відомих режисерів для подібних постановок (достатньо згадати вражаючу виставу "Матуся Кураж" у постановці режисера Сергія Павлюка), театр вливає свіжу гарячу кров у свій репертуар. І змінюється разом з навколишнім світом — на краще, що не може не тішити справжніх поціновувачів театрального мистецтва у Кам’янському.
У заслуженого артиста України Олександра Самусенка вже був досвід постановки цієї п’єси в Одеському театрі імені В. Василька у камерному форматі. Проте в Кам’янському він отримав змогу зробити справжнє грандіозне шоу, що за масштабом нагадує бродвейські мюзикли: з великою кількістю акторів, балетом, оркестром на сцені та справжнім піаністом-віртуозом Ярославом Зайцевим у ролі Новеченто. Саме жива музика у виконанні Ярослава, для якого це був дебют у ролі актора, додає виставі особливого неповторного шарму.
Акторський ансамбль цього вечора працював як єдиний живий організм. Особливо вразила гра Руслана Куксенка. Йому дісталась надскладна роль-сповідь трубача оркестру, який і розповідає історію Новеченто. Неймовірно, як актор зміг тримати увагу залу протягом майже двох годин, оперуючи величезним обсягом тексту без жодної заминки, демонструючи високий клас гри та фізичної підготовки (постійно бігати туди-сюди по драбині умовного трапу, це напевно дуже нелегко).
Поряд із драматичною глибиною, у виставі яскраво прописана комедійна лінія. За неї "відповідали" Іван Чебан (кермовий Пол Сезинський), Максим Монастирський (телеграфіст Білл Янг) та Юрій Декун у ролі лікаря з чудернацьким прізвищем Клавзерманшпіцвеґендорфентаґ. Ця трійця вражала особливою пластикою та гегами. Олександр Тарханов був неповторний у ролі дивакуватого капітана Смітта.
Зворушлива роль дісталася Іллі Карікову, який зіграв матроса-велетня Денні Будмена. Його було важко впізнати через особливий грим, бо його герой — темношкірий.
Також гримери та костюмери блискуче попрацювали над образом заслуженої артистки України Юлії Жиліної, яка зіграла маму Денні Будмена. У цій ролі було просто неможливо впізнати енергійну та веселу Хануму, яка вже стала візитівкою Юлії Жиліної в нашому театрі. Цього разу їй дісталась роль без слів, але співала вона так, що багато у кого у залі навертались сльози на очі.
Справжній захват викликав і вокал Аліни Дорошенко, а молода актриса Ольга Алексеєнко бездоганно впоралася з роллю симпатичного та по-своєму моторошного привида лайнера.
Особливу роль у постановці відіграє балет. Складна хореографія стала візуальним втіленням ритму океану. Артисти балету тут — повноцінні герої цієї багатогранної та зворушливої історії. Крім того Олександр Пушкарьов (кухар мсьє Парден) та Олександр Мейхер (Джеллі Ролл Мортон) продемонстрували неабиякі акторські навички, а Олександр Мейхер ще й вразив глядачів віртуозним виконанням степу. Напевно, без балету це була б зовсім інша вистава — не така яскрава і вражаюча.
Після вистави залишаються неймовірні враження. Це було справді незабутнє, хвилююче свято театру. Музика, слово й тиша злилися в єдине ціле, а глядачі прожили цю історію на одному диханні. Зал вибухнув заслуженими оваціями, а емоції ще довго не відпускатимуть усіх, хто став свідком народження цієї легенди!
