Щороку 5 травня світ відзначає Всесвітній день карикатуриста. Це свято людей, які володіють унікальним даром: за допомогою кількох ліній висміяти людські вади, підсвітити абсурдність буття або просто подарувати щиру посмішку. Для Кам’янського цей день має особливий, майже ностальгічний присмак. Адже свого часу наше місто мало всі шанси стати українським аналогом болгарського Габрово — справжньою столицею гумору та сатири.

Ця мрія трималася на плечах двох двох наших земляків, талановитих ентузіастів, художників та журналістів — Геннадія Назарова та Маріо Калініченка.

Від інженерних креслень до редакторського крісла

Шлях Геннадія Назарова до мистецтва розпочався ще в дитинстві. Малювати він почав одразу, як тільки навчився тримати олівець у руках, але професійна доля спочатку привела його до тодішнього індустріального інституту (нині — ДДТУ). Закінчивши цей навчальний заклад, він залишився в його стінах як художник-оформлювач, а згодом став головним художником університету. Проте справжня пристрасть до творчості та карикатури все-таки взяла гору.

З 1991 року Геннадій Назаров занурився у світ медіа: спочатку працював художником у газеті "Думка", а згодом — головним редактором у популярному виданні "IPS" ("Информация. Предпринимательство. События"). Разом зі своїм другом, колегою і однодумцем Маріо Калініченко, який керував відділом реклами, вони створили не просто газету, а справжнє сучасне та інноваційне видання, не схоже на газети радянських часів.  А ще "IPS" стала платформою для розвитку інтелектуального гумору в нашому місті: газета регулярно проводила гумористичні конкурси, а її шпальти прикрашали карикатури самого головного редактора та керівника відділу реклами.

"Людина та реклама": як наше місто підкорювало світ

За фінансової підтримки мецената, генерального директора фірми "Стоїк" Вадима Ромащенка, художники-ентузіасти "загорілися" сміливою і, здавалося б, неймовірною ідеєю — перетворити індустріальний Дніпродзержинськ на центр міжнародного карикатурного руху. Але, як відомо, сміливість бере міста, і у 1994 році в Центрі дитячої творчості відкрилася перша міжнародна виставка карикатур та коміксів "Людина та реклама".

Роботи на цю виставку надсилали майстри не лише з колишнього союзу, а й з Європи та Південної Америки. Про рівень заходу свідчить той факт, що у 1995 році експозицію запросили до Москви на престижний фестиваль виробників реклами "Дні Епіки" (EPICA Awards) — найавторитетнішу рекламну подію Європи.

До речі, шлях до виставкових залів цього заходу був сповнений справжнього авантюризму. Геннадій Назаров, Маріо Калініченко та автор цих рядків везли цінні малюнки звичайним потягом. Вже перед російсько-українським кордоном виникла тривожна думка: митники можуть розцінити карикатури як "культурні цінності" і притягнути до відповідальності за спробу їх вивезення. Довелося ховати папки з роботами в купе в нішах для ковдр. На щастя, огляд був поверхневим, і малюнки дісталися виставкового центру неушкодженими, де викликали справжній фурор.

Мрія про українське Габрово

Після першого успіху в місті провели ще дві великі виставки карикатур. Це були неймовірні свята витонченого мистецтва і…. справжньої української гостинності: для гостей фрахтували пароплав, влаштовували пікніки на островах Дніпра, де просто на березі з келихами у руках вели нескінченні розмови про мистецтво, карикатури та будували плани на майбутнє. Геннадій Назаров щиро мріяв щоб наше рідне місто було відомим не лише завдяки чавуну та металопрокату. Він хотів, щоб назва нашого міста асоціювалася також з тонкою іронією та творчою свободою.

Проте історія розпорядилася інакше. У 1998 році Геннадій з родиною переїхав до Києва, де поринув у роботу над новим творчим проєктом. Без його невичерпної енергії та в умовах економічної кризи ідеї про проведення масштабних гумористичних заходів у місті досить швидко згасли.

Пам’ять, що живе в малюнках

На превеликий жаль, сьогодні обох майстрів уже немає з нами. Життя Геннадія Назарова обірвалося 14 березня 2021 року в Києві — підступний ковід забрав його буквально за кілька днів. Маріо Калініченко пережив друга лише на кілька років, також пішовши з життя через ускладнення після тієї ж хвороби.

Вони залишили по собі не лише малюнки, а й важливий урок: навіть у суворому промисловому місті можна плекати мрію про прекрасне, смішне та вічне. І хоча Кам’янське так і не стало офіційною столицею гумору України, завдяки Назарову та Калініченку воно назавжди закарбувалося на світовій мапі карикатури.