Бувають події, де межа між мистецтвом і реальним життям зникає. 6 лютого у Центральній міській бібліотеці Кам’янського представили саме такий проєкт — авторську виставку Ганни Кісілішиної. Це не просто експозиція картин, а результат майже річної внутрішньої роботи жінки, яка трансформувала порожнечу від втрати сина у живу пам’ять.

Ганна Кісілішина — вчителька та психологиня з Маріуполя. Її син Олексій (на псевдо "Лев") був людиною виняткової мужності: він став до лав "Азову" ще у 2014 році, коли йому було лише 17 років. Саме Олексій сформував світоглядну позицію матері, і сьогодні для неї надважливо продовжувати справу, якій він присвятив життя. Після двох років служби Олексій повернувся до цивільного життя і опікувався тваринами, яких обожнював з дитинства. Він навіть мав власний притулок у Маріуполі, де рятував чотирилапих. Проте 24 лютого 2022 року хлопець знову без вагань взяв до рук зброю. Він боронив рідне місто, пройшов "Азовсталь", потрапив у полон і загинув під час теракту в Оленівці.

"Після загибелі сина я не хотіла ні їсти, ні пити, ні дихати. Малювати, звичайно, теж не могла: не мала що виражати — я була порожня. Минув понад рік, і десь в мені знайшлися сили для рефлексій. Мені захотілося залишити живу пам’ять про нього, нести його історію, а не просто білборд поставити", — ділиться пані Ганна.

Поштовхом до творчості стала зустріч із побратимом сина, який зміг вижити у полоні та повернутися додому. Ця зустріч дала розуміння: коли світ мовчить — мистецтво має говорити. Протягом року майстриня навчалася у київського художника Олега Юрова, щоб втілити свій задум у 13 полотнах. Кожна картина — це емоційне проживання трагічних подій маріупольцями: від героїчної оборони до глибокого особистого болю.

Надзвичайно емоційним моментом презентації став фільм, заснований на аудіоповідомленнях Олексія, які він надсилав мамі з оточеної "Азовсталі". У них він з відверто розповідав, як намагався під кулями рятувати покинутих собак та котів, про пошуки їжі під кулями російських снайперів, про загибель побратимів та намір триматись до останнього.

Вірші відомої поетки та журналістки Оксани Стоміної у виконанні Марії Гончар та музичні твори у виконанні викладачів школи мистецтв №5 Світлани Кононенко (флейта) та Олени Неклеси (скрипка), додали заходу особливої творчої атмосфери і простого людяного тепла. Ці виступи органічно доповнювали розповідь художниці і об’єднували присутніх спільним болем та надією, доводячи, що за кожним штрихом на полотні стоїть незламний дух.

Запрошуємо кам’янчан та гостей міста відвідати цю особливу виставку. Це можливість не лише доторкнутись до справжнього і щирого мистецтва, а й відчути силу людської стійкості, вшанувати пам’ять Героя та підтримати жінку, яка вчить нас жити далі попри все. Виставка триватиме у приміщенні Центральної бібліотеки: вхід вільний для кожного, хто готовий почути цю історію серцем.