Сьогодні, проходячи центром Кам’янського, ми звикли до швидкого ритму та нових вивісок, але варто лише на мить зупинити погляд на знайомих фасадах проспекту Свободи, як пам’ять малює зовсім іншу картину. Рівно 22 роки тому, 15 лютого 2004 року, у тодішньому Дніпродзержинську сталася подія, що на десятиліття визначила культуру відпочинку городян — відкрилася перша піцерія Pizza Celentano.

Для багатьох із нас вона стала першим справжнім вікном у світ європейського формату харчування. Це було не просто кафе, а ціла філософія з її унікальними інтер’єрами, прикрашеними арт-роботами молодих художників, яскравими зеленими кольорами та іронічними слоганами. Сюди йшли не лише за піцою на тонкому тісті чи фірмовими млинцями, а за особливою атмосферою. Саме тут призначали перші побачення, святкували дні народження та збиралися гамірними студентськими компаніями. Похід у "Челентано" був обов’язковим ритуалом вихідного дня, де їжа ставала лише приємним доповненням до щирого спілкування.

Проте все у світі міняється. З часом легендарний заклад почав втрачати позиції, не витримавши конкуренції з новими мережами та агресивним маркетингом. Коли перша піцерія на проспекті закрилася, це стало початком кінця цілої епохи для цього кварталу. Слідом за нею почало нестримно змінюватися і все навколо. Знаменита піцерія знаходилася у самому "серці" міського життя — на відрізку між двома знаковими будівлями, які час теж не пошкодував.

З одного боку височіє колишній кінотеатр ім. Шевченка. Місце, де колись завмирало серце від перших кадрів фільму, довгий час стояло закритим і поступово руйнувалося. Згодом у цих стінах оселився величезний магазин секонд-хенду, і лише зараз будівля перетворилася на прагматичний супермаркет "МаркетОпт". З іншого боку — велична споруда "Укртелекому". Там, де раніше вирував Центральний переговорний пункт і люди в чергах чекали на з’єднання з близькими, сьогодні відкрив свої двері "Епіцентр Expres".

На жаль, багато культових місць Кам’янського залишилися лише в пам’яті городян, нагадуючи нам, що місто — це не лише стіни, а насамперед емоції та моменти, які ми в ньому прожили. Звичні маршрути обростають новими назвами, але для багатьох той куточок на проспекті назавжди залишиться місцем, де колись пахло свіжою піцою та панувала безтурботна юність.