Сьогодні, на п’ятому році повномасштабної війни з росією, події весни 2020-го здаються нам сюжетом із далекого минулого. Проте саме цього дня, шість років тому, Україна занурилася в реальність, яку раніше бачила лише у фільмах про катастрофи. 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 211 "Про запобігання поширенню коронавірусу COVID-19", запровадивши загальнонаціональний карантин з 12 березня до 3 квітня. Навколишній світ почав стискатися до меж власної квартири, за дверима якої панувала невидима загроза, яка, як ми тоді вірили, могла знищити все людство.

Березень 2020-го: Перші заборони та порожні сцени

На Дніпропетровщині реакція була миттєвою. Під заборону одразу потрапило те, що було невід’ємною частиною нашого життя: відвідування дитячих садків та шкіл, проведення будь-яких масових заходів. У Кам’янському 12 березня, за дорученням міського голови Андрія Білоусова, комісія з питань ТЕБ та НС почала орієнтувати відповідні структури на боротьбу з вірусом.

Непрості, але вимушені рішення приймалися одне за одним.

Весь пасажирський транспорт міста — і автобуси, і трамваї — почали щодобово обробляти дезінфекторами. Директор КП "Транспорт" Іван Горбаренко розповідав, як у депо вночі обробляли кожен поручень та кожне сидіння. Кондуктори та водії після кожного рейсу використовували антисептики для рук.

Було прийнято й радикальне на той час рішення — медики припинили прийом пацієнтів із температурою в поліклініках. Огляди проводилися виключно вдома, щоб мінімізувати ризики в чергах.

А наступного дня, 13 березня, Дирекція театру імені Лесі Українки оприлюднила офіційне звернення, повідомивши, що через введення карантину, всі вистави та концерти скасувано. Глядачам пропонували повернути гроші за квитки або чекати на квітень, сподіваючись, що все швидко мине.

Квітень: штрафи на майже на мільйон гривень та "закрите" місто

З 1 квітня 2020 року Кабмін "закрутив гайки" до максимуму. Тепер у громадських місцях не можна було перебувати без маски чи респіратора. На вулицю — не більше двох осіб. Парки, сквери, прибережні зони та навіть дитячі майданчики стали забороненими територіями. Прогулянка містом стала нездійсненою мрією.

Для багатьох кам’янчан це стало випробуванням не лише для нервів, а й для гаманців. Поліція діяла рішуче: вже на 3 квітня в місті було складено 58 адміністративних протоколів про порушення правил карантину.  Загальна сума накладених штрафів сягнула майже мільйона — 986 000 гривень. Звичайний перехожий без маски міг отримати штраф від 17 000 до 34 000 гривень, що в рази перевищувало середню зарплату.

9 квітня: перший захворівший у Кам’янському та рішуча реакція влади

День 9 квітня став переломним для нашого міста — коронавірус офіційно увійшов у Кам’янське. Першим інфікованим став чоловік старше 40 років, працівник Дніпровського металургійного комбінату (ДМК). Міський голова Андрій Білоусов терміново скликав оперативну нараду, де були проговорені необхідні дії та надані чіткі вказівки. Оскільки захворіший жив сам правоохоронними органами була оперативно зібрана вся необхідна інформація про інфікованого, встановлена кількість і коло людей, з якими він мав контакти чи спілкування. Всі вони були ізольовані і перебували під наглядом медичних служб. Помешкання, де жив хворий, дезінфікували.

З’ясувалося, що хворий встиг полежати в 9-й лікарні в одній палаті з двома іншими пацієнтами. З огляду на це, було прийнято рішення зачинити терапевтичне відділення лікарні №9 на карантин. Пацієнтів, які в ньому лікувались, перевели до 7-ї лікарні, а самого хворого на COVID-19 госпіталізували до спецзакладу №21 у Дніпрі.

Того ж дня підтвердили ще один випадок захворювання у Кам’янському – другим хворим став чоловік старше 30 років, який нещодавно повернувся з-за кордону. На той момент ситуація в місті на тлі області виглядала ще контрольованою: у Кам’янському — 2 випадки, у Дніпропетровській області загалом — 48 зареєстрованих хворих.

"Хімічна атака" на вірус та закриті кладовища

З 10 квітня Кам’янське почало нагадувало зону відчуження. Спеціальні групи у кількості 40 осіб на 10 автівках (комунальники, рятувальники, поліція) почали масовану дезінфекцію. Обробляли під’їзди, де жили хворі, зупинки та тротуари.

Наприкінці квітня, напередодні поминальних днів, комісія ТЕБ та НС прийняла ще одне болюче рішення: закрити всі кладовища для відвідування. Виняток робили лише для поховань (за умови участі не більше 10 осіб). Крім того, була заборонена робота роздрібних ринків на території міста.

Травень: перше "дихання" вільно

Станом на 14 травня в місті було вже 36 лабораторно підтверджених випадків (19 людей на той момент одужали). Тільки з 22 травня почалися перші послаблення. Дозволили спортивні заходи без глядачів (до 50 осіб) та релігійні відправи (1 особа на 10 кв. м).

Почали готуватися до відкриття дитячі садки, але за суворими правилами: жодних м’яких іграшок чи килимів, багаторазових рушників і постійний температурний скринінг — 37,2°C вже була підставою для відмови в прийомі дитини.

Підготовка до майбутніх випробувань

Шість років тому ці новини сприймалися як кадри з фантастичного постапокаліптичного фільму. Атмосфера страху, штрафи за відсутність масок та дезінфекція вулиць — усе це стало частиною нашої історії. Хоча минуло небагато часу, здається, що це було дуже давно. Зараз, живучи в умовах війни і згадуючи події весни 2020-го, ми розуміємо, наскільки сильно змістилася наша шкала небезпеки. Коронавірус нікуди не зник, але він виявився не таким страшним, як російські ракети та іранські "шахеди". Але саме тоді, навесні 2020-го року, ми вперше зрозуміли, як швидко може зупинитися життя у великому місті, і як важливо триматися разом — навіть на відстані півтора метра один від одного.