Війна щодня випробовує на міцність не лише дорослих, а й найвразливіших — наших дітей. Постійна напруга, загрози ворожих атак та сирени руйнують дитячу психіку, штовхаючи підлітків на відчайдушні кроки. Про один із таких трагічних випадків, який, на щастя, завершився порятунком, розповіли у Дніпропетровському обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Серед ночі на Нікопольську станцію екстреної медичної допомоги надійшов тривожний виклик: отруєння у дитини. На допомогу підлітку миттєво вирушила бригада у складі парамедика Андрія Перецького та екстреного медичного техніка Сергія Снєгірьова.

Прибувши на місце, медики застали 14-річну дівчинку у важкому психоемоційному стані. Вона сильно тремтіла, плакала і зізналася: у неї більше немає сил справлятися зі страхом, який принесла війна. Через безперервні обстріли прифронтового міста дитина остаточно втратила відчуття безпеки. Перебуваючи у глибокому розпачі, дівчинка випила цілий флакон меновазину.

На щастя, до приїзду медиків мама підлітка не розгубилася: вона вчасно зорієнтувалася, промила доньці шлунок та дала сорбенти. Парамедик ретельно оцінив фізичний і психологічний стан дівчинки та наполіг на негайній госпіталізації. Мати погодилася, і підлітка оперативно доставили до міської дитячої лікарні під нагляд фахівців.

Родина дівчинки висловила щиру вдячність бригаді "швидкої" за високий професіоналізм, чуйність та вчасну емоційну підтримку в таку страшну для них хвилину.

Цей випадок — гучний і страшний дзвіночок для всіх батьків, вчителів та рідних. Медики закликають дорослих бути максимально уважними до емоційного стану підлітків.

У розпачі діти не завжди можуть попросити про допомогу словами. Глибокий розпач та безвихідь можуть ховатися за такими ознаками:

• раптова замкнутість або тривале мовчання;
• підвищена тривожність і плаксивість;
• різка зміна настрою чи втрата інтересу до звичних речей.

Спілкуйтеся зі своїми дітьми, обіймайте їх, слухайте та не знецінюйте їхні переживання. Найважливіше, що ми можемо дати їм сьогодні — це впевненість у тому, що вони не залишаться сам на сам зі своїми страхами перед обличчям війни.