За роки повномасштабної війни 99-й окремий Кам’янський батальйон 108-ї бригади Сил територіальної оборони ЗСУ зазнав втрат, пройшовши через запеклі бої на найважчих напрямках фронту. Проте перша втрата назавжди залишиться для підрозділу найболючішою. Чотири роки тому, 18 червня 2022 року, під час штурму селища Нескучне Донецької області від кулі ворожого снайпера загинув Сергій Васюта з позивним "Кузнєц".

До цього дня батальйон мав лише травмованих та контужених внаслідок ворожих обстрілів. "Кузнєц" став першим, хто пішов на небо. Того дня загинув не просто боєць, а один із найдосвідченіших, наймотивованіших воїнів, який був прикладом для товаришів і завойовував авторитет не наказами, а власними вчинками.

Зустрів війну у свій день народження: шлях Вчителя та Воїна

Сергій Васюта народився і жив у Дніпрі. Після закінчення загальноосвітньої школи № 132 здобув фах бухгалтера у фінансовому технікумі. До 2013 року працював за спеціальністю, а згодом знайшов своє справжнє покликання — став учителем і викладав предмет "Захист України" одразу в трьох школах рідного міста. Паралельно Сергій розвивав власний бізнес — клуб активного відпочинку "ЛазерФронт", де проводив патріотичні заходи та тренування з лазертагу для дітей і дорослих, об’єднуючи навколо себе сотні однодумців.

У 2014–2015 роках чоловік брав участь в АТО на сході України. Був кулеметником, зазнав поранення. За мужність був нагороджений відзнакою Президента України, відзнакою Начальника Генерального Штабу "Учасник АТО" та медаллю "За вірність національній ідеї". Після повернення до цивільного життя продовжував викладати в школі та працював тренером з військово-тактичної підготовки для цивільних.

Дружина Героя, Ірина, згадує про нього з неймовірним теплом:

"Сергій був чуйний, доброзичливий, позитивний, нікому в житті не зробив нічого поганого, не сказав поганого слова. Справжній чоловік, мужній та надійний. Людина слова, готова завжди прийти на допомогу в будь-який час. Людина, Вчитель з великої літери!".

До її слів долучаються і друзі Сергія по клубу активного відпочинку:

"Сергій у клубі об’єднав таких різних людей за фахом, віком, поглядами на життя, але в нас у всіх були спільні вихідні і любов до лазертагу, і всі чекали, і поспішали на тренування… світ розділився на до і після… Так багато не сказано, так багато не зроблено, так боляче це розуміти…".

24 лютого 2022 року Сергію виповнилося 46 років. Саме цього дня, у свій день народження, з початком повномасштабного вторгнення росії, він без вагань вирушив захищати Україну добровольцем. Дивовижно, але в перший же день разом із ним до Кам’янського батальйону ТрО прийшов і його батько, якому на той час уже було суттєво за 60 років. Літній чоловік наввідріз відмовився відпускати “без нагляду” сина на війну. Вони прийшли разом — повністю екіпіровані, у власній формі, бронежилетах та касках, вражаючи своєю готовністю та рішучістю побратимів, більшість з яких які ще вчора були цивільними і прийшли записуватись до батальйону "хто в чому".

"Він виховував не словами, а вчинками"

У батальйоні Сергій числився кулеметником у мінометній батареї, але був приданий до стрілецької роти. Маючи бойовий досвід, "Кузнєц" постійно проводив із молодими бійцями заняття: навчав, як поводитися під час стрілецького бою, як працювати в парах чи "трійках". Проте найбільше побратимам запам’ятався його справжній чоловічий характер та внутрішня гідність.

Костянтин Родін, боєць 99-го батальйону на псевдо "Артист", розповідає показові історії:

"Так вийшло, що ми з ним познайомились також в перший день “повномасштабки”. Стояли разом у наряді. І звісно багато розмовляли. Та й потім довгий час служили разом. Батько Сергія тоді сказав, що не відпустить його самого на війну після того, як він отримав поранення під час АТО. До речі, Сергій розказував, що поранення він тоді отримав по дурості — висунувся з окопу подивитись, що там у сєпарів відбувається, йому й “прилетіло”. Коли він вже звільнився з армії, у нього почала дуже боліти рука. Він навіть підняти її не міг. Ніхто не міг йому ніяк допомогти. Один мануальщик пообіцяв допомогти, тільки попросив, щоб він точно розказав про обставини, як отримав поранення. Сергій зателефонував хлопцям, які з ним були в АТО, попросив розказати, як його витягували. А ті кажуть, що тягнули по траншеї саме за цю руку. Після цієї інформації той лікар за кілька сеансів повністю вилікував “Кузнєцу” руку.

Сергій був особливий і як то кажуть – справжній чоловік. Якось до нас приїхав КАМАЗ, навантажений всяким хламом… Там були мішки з картоплею, “буржуйки”, ще щось. Я якраз стояв у наряді на хвіртці. Надходить команда — виділити по два чоловіка від взводу на розвантаження. Всі починають ховатися, щоб їх не “припахали”. Водій нервується: що, я сам усе буду розвантажувати? І тут з “умивальника” виходить Кузнєц з рушником на шиї. Вішає так спокіно того рушника на дерево і починає сам один тягати ті мішки… Люди подивилися на це, їм якось стало соромно, і вони почали також підтягуватись, допомагати. Розумієте? Його ніхто не змушував. Сам встав і почав тягати…".

Хроніка запеклого бою: штурм селища Нескучне

Спекотний червень 2022 року покликав Кам’янський батальйон ТрО на Донеччину. Штурм села Нескучне став першим великим та серйозним боєм для підрозділу. Про події того трагічного дня згадує Олександр Нестеренко на псевдо "Док", який на той час очолював медичну службу 99-го батальйону:

"Ми заходили селом зверху вниз, там був такий невеликий спуск. Десь о другій годині ночі я став на визначену точку, добре приховав машину. Це був звичайний волонтерський евакуаційний автомобіль, повністю непридатний для умов бою — маленька дизельна “малолітражка” SEAT Arosa розміром із “Запорожець”. Хоча моторчик там був класний. Завдяки йому я примудрівся вискакувати потім з під ворожого вогню. Десь під обід почалася стрілянина, пішло “відпрацювання” по нашій групі. Росіяни просто дали нам зайти подалі в селище. Вони навмисне трохи відтягнули свій особовий склад ближче до місцевої школи, добре там укріпилися і тримали оборону. Почався важкий стрілецький бій в умовах населеного пункту. Потім росіяни почали крити і мінометами, і “Градами” — усім, чим могли".

Під час штурму Сергій Васюта отримав надважке поранення — у нього поцілив ворожий снайпер із гвинтівки великого калібру. Йомовірно ворожий стрілдець навмисно вицілював кулеметника і активного бійця, який міг повести за собою побратимів. "Док" оперативно влетів на позицію, щоб забрати стікаючих кров’ю побратимів. На заднє сидіння крихітного SEAT поклали важкого "Кузнєца", на переднє — ще одного пораненого бійця. Кульмінація евакуації стала випробуванням на межі людських можливостей:

"Я різко газонув, розвернувся і майже зніс якийсь паркан. Хлопці пізніше казали, що я тоді дивом не наїхав на протитанкову міну — просто не помітив її в тому хаосі. Коли почав виїжджати, москалі відкрили по нам дуже щільний вогонь. І тоді наші хлопці, які лежали при дорозі в укритті за кущами, побачили, що нас буквально розстрілюють. Щоб захистити евакуаційну автівку з пораненими, вони піднялися в повний зріст і побігли поруч із машиною! Вони бігли поряд і прикривали нас і своїм вогнем, і своїми тілами, поки я не вирвався з-під обстрілу".

Дорога до селища була вщент розбита, уламки снарядів,  та шматки асфальту пошматували гуму. "Док" ледь долітав до стабілізаційного пункту у Великій Новосілці майже на голих дисках, усю дорогу передаючи по рації, що везе вкрай важкого бійця, аби медики готували реанімацію:

"Мав надію, що він у комі, і що його ще можна врятувати. Долетів за лічені хвилини… Але там вже було пізно, проте ми його “качали” до останнього. Медики зробили все можливе, але дива, на жаль, не сталося".

Навічно в строю

Поховали мужнього захисника на Краснопільському цвинтарі у рідному Дніпрі. У Сергія залишилися дружина, батьки, сестри та двоє синів. Його старший син сьогодні продовжує справу батька і служить у лавах Збройних Сил України.

За свій героїзм та відданість державі Сергій Васюта був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно, указ Президента № 647/2022 від 13 вересня 2022 року) та медаллю "Хрест Свободи" (посмертно, 2024 рік).

Пам’ять про вчителя живе й там, де він колись навчав молодь любити й захищати свою країну. На фасаді гімназії № 4 у Дніпрі, де Сергій Юрійович викладав "Захист України", відкрили меморіальну дошку на його честь — вона стала 21-ю у місті. Тепер учні, заходячи до школи, бачитимуть обличчя людини, яка не просто вела уроки за підручником, а підтвердила кожне своє слово ділом.

Сергій Васюта першим із Кам’янського батальйону пішов до небесного воїнства. Пішов так, як і жив — не чекаючи наказів, не ховаючись за спинами інших, залишаючись для всього підрозділу точкою опори, назавжди показавши кожному приклад того, що означає бути справжнім Чоловіком, Воїном та Оборонцем.