16 серпня, одразу після Дня археолога, я як журналіст разом із командою ветеранів 25-ї Окремої Січеславської повітряно-десантної бригади приєднався до археологічної експедиції Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Попереду був фінальний тиждень розкопок біля Нехворощанського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці — легендарної козацької обителі-форпосту, заснованої близько 350 років тому. Повернулися ми додому 23 серпня — у День Державного Прапора України, напередодні Дня Незалежності. Враження від цієї експедиції залишилися найяскравішими, і я щиро хочу ними поділитися в цій статті.

Занурення в побут: романтика спального мішка та спільний котел

Перші враження від табору — умови тут суто спартанські. Археологи розташувалися на мальовничому березі озера, за півтора кілометра від монастирища. Намети на двох, де вільного місця лише під спальники, а всі речі зберігаються в рюкзаках. Мінімум гаджетів, жодних благ цивілізації — і саме тут люди розкриваються по-справжньому.

В експедиції зібралися абсолютно різні люди — студенти трьох вишів (ДНУ, "Дніпровська політехніка", УМСФ), науковці, ветерани. Проте за цей тиждень, який я прожив у цьому середовищі, не виникло жодного конфлікту. Лише щирий гумор, взаємовиручка та вогонь в очах фанатів своєї справи.

Згодом виявилося, що життя табору надзвичайно структуроване. О 5:30 підйом чергових: розвести багаття, поставити кип’ятитися воду на чай, натягати води з річки для побутових потреб. О 6:30 — загальний сніданок, а о 7:00 експедиція вже вирушає на розкоп.

Готують їжу самі на імпровізованій плиті — вкопаній у землю ямі з металевим листом. На обід — борщ чи суп, на вечерю — каша або макарони.

Перша ніч у наметі мала свої нюанси: під ранок у спальнику стає прохолодно, похідна подушка не замінить домашню, а каремат програє сучасному матрацу в м’якості. Проте ранішній підйом, коли над тихою водою стелиться легка димка туману, а довкола лише зелень, дарує неймовірний спокій, відчуття справжньої гармонії та єднання з природою.

Важка праця замість кінематографічних романтик

Перший вихід на розкоп швидко розвіяв усі міські ілюзії, навіяні фільмами про пригоди Індіани Джонса. Археологія — це не таємничі печерні скарби з кінострічок, а скрупульозна, виснажлива та відповідальна робота.

Розкопки ведуться квадратами. Основний був розміром 4х20 метрів та завглибшки до 2 метрів. На цей розкоп ми не встигли, але взяли участь у шурфовій розвідці в іншому місці — там ми копали шурф розміром 2 на 2 метри. Забігаючи вперед, зізнаюсь: коли на глибині десь одного метра пішов матеріал, уламки старовинного посуду, з’явився справжній азарт. Землю, яку копачі викидають з розкопок, інші члени експедиції ретельно перебирають руками. Причому всі постійно міняються — копають, перебирають ґрунт, відпочивають. Дослідники ретельно фіксують знахідки кожного шару землі. Я був також дуже здивований тим, що після завершення робіт яму повністю засипають і вирівнюють, всю ділянку розкопок повертають до початкового стану, аби зняти фотозвіт для наукового документа.

Працювали ми й на відвалах у тих місцях, де вже раніше щось шукали "чорні археологи" (науковці називають їх просто розкрадачами). Здавалося б, що можна знайти там, де вже пройшлися  “попередники” з металошукачами? Але як пояснив керівник експедиції Олександр Старік, для науки важливі не тільки коштовні прикраси чи монети, а інформація, яка може критися навіть в уламках посуду. Справжнім відкриттям може стати навіть шматочок старовинної цегли чи кераміки. "Чорним археологам" ці предмети нецікаві, а для науки вони мають велику цінність. На цеглі може залишитися клеймо або відбиток пальця майстра, за яким можна визначити стать і приблизний вік людини, яка її виготовляла століття тому.

Роботу на розкопках зазвичай завершували десь о 12-й годині дня (інколи трохи затримувались). Далі працювати під пекучим серпневим сонцем було просто неможливо, та й кілька годин такої інтенсивної роботи вимотували досить сильно.

Після обідньої спеки та роботи на розкопі табір відпочивав. Після ситого обіду (борщ тут хлопці готувале неймовірно смачний!) хтось купався в озері, хтось спав, хтось їздив у сусіднє село за покупками. Чергові рубали дрова, готували їжу на вечерю, мили посуд. Проте, як виявилося, роботи для археологів вистачало і в таборі. Всі знахідки потрібно було відмити та відчистити від ґрунту за допомогою звичайних зубних щіток, потім просушити, провести первинний аналіз і запакувати для транспортування. Також у таборі проводилися лекції, диспути і навіть майстер-класи. Я, наприклад, під час одного такого майстер-класу навчився робити ляльки-мотанки. Звісно, ще перший мій коник вийшов недосконалим, але механізм тепер мені знайомий. Планую і далі практикуватись у виготовленні різних мотанок.

Ветерани на розкопі: від бойового братерства до археологічного гарту

Участь ветеранів 25-ї ОПДБр у розкопках стала можливою завдяки міжнародному проєкту "AMPHORA-Україна". Для хлопців, які пройшли через найгарячіші точки фронту, така робота виявилася не просто допомогою науковцям, а справжньою можливістю перезавантажитися та знайти спільну мову з цивільними. Зараз можна констатувати, що залучення ветеранів до експедиції довело: фізична праця поруч із молоддю та занурення в історію власного краю є чудовим інструментом реабілітації.

У таборі та на розкопі не було жодного поділу на "цивільних" і "військових". Ветерани нарівні зі студентами брали лопати, вичищали шари ґрунту та перебирали руками відвали, а потім у таборі відмивали та відчищали знайдені артефакти від залишків ґрунту. Військова дисципліна, витривалість і вміння працювати в команді стали у пригоді під час виснажливих фізичних навантажень.

Самі хлопці зізнавалися: монотонна, уважна праця із землею, де кожен рух вимагає зосередженості, діє дивовижно заспокійливо. Коли ти тримаєш у руках артефакт, якому кілька тисяч років, фокус уваги повністю зміщується. Робота на свіжому повітрі, відсутність міського шуму та вечірні розмови за чашкою чаю допомогли зняти напругу краще за будь-які формальні психологічні тренінги.

Ветеран 25-ї бригади Віталій ділиться своїми враженнями від експедиції:

"Спочатку для мене таке відновлення або реабілітація через археологію, на перший погляд, здавалося дуже дивним. Думав, як це працює і що ми будемо робити? Я знав, що археологія — це важка праця, і не розумів, що ми як ветерани можемо там робити, особливо коли є важкі травми. Але насправді, навіть якщо ти не є досвідченим археологом, для тебе все одно знайдеться робота, і це дуже цікаво.

Справа в тому, що в такій реабілітації є чітка мета — провести розкопки, знайти пам’ятки минулого, те, що пов’язано з нашими предками та з Україною, побачити це на власні очі. Коли ти робиш щось не просто так, аби робити, а прагнеш зробити свій внесок у дослідження історії Батьківщини — це надзвичайно надихає.

До того ж тут зібралися дуже цікаві, освічені та добрі люди, які завжди готові допомогти та підказати. Для мене з моєю травмою це було важливо: те, що треба, привезуть або дадуть без жодних проблем. Хоч фізично і буває важко, але в такій компанії легко долати труднощі. Це чудова реінтеграція: ти знаходиш контакт із цивільними, а цивільні вчаться комунікувати та взаємодіяти з ветеранами. У нас з’являються спільні цілі, спільні теми для розмов, і це дійсно працює".

До речі, для Віталія це вже був другий подібний досвід — у липні він брав участь у дослідженнях замку Анни Гойської в Кременці на Тернопільщині, тому їхав під Нехворощу вже без рожевих окулярів, чітко розуміючи, що замість "кошиків із золотими монетами" попереду кропітка робота із залишками кераміки та кісток. Але саме ця справжність та щира підтримка команди зробили поїздку незабутньою.

Археологічна розвідка та місцеві легенди

Завдяки транспорту, наданому 25-ою окремою повітрянодесантною Січеславською бригадою, науковці мали змогу провести археологічну розвідку біля навколишніх сіл. Наявність "відкритого листа" (офіційного дозволу) дозволяє фахівцям оглядати поверхню землі, нори тварин (які часто вигортають артефакти нагору) та працювати з металошукачем без заглиблення в ґрунт. Археологічна розвідка — теж довгий та виснажливий процес, бо доводиться просуватися через дикий ліс або густий бур’ян. Під час цієї розвідки з більш-менш цінних знахідок ми виявили лише кулю часів Другої світової війни. Проте науковці все ж таки визначили за особливими прикметами потенційно цікаві ділянки для майбутніх розкопок.

Важливою частиною розвідки стало спілкування з місцевими мешканцями. У селі Краснопілля ми поспілкувалися зі старожилом і краєзнавцем Євгенієм Івановичем Омельченком. Він вказав на кілька перспективних місць, де за переказами та знахідками минулих років могли розташовуватися козацькі хутори та осередки боїв.

Головний тріумф експедиції: нововиявлене поселення епохи неоліту

Найважливішим науковим підсумком цьогорічного польового сезону стало виявлення унікальної багатошарової пам’ятки за межами монастирських валів. Досліджуючи форштадт — господарську зону перед фортецею, — науковці відкрили поселення доби неоліту та енеоліту, вік якого за попередніми оцінками сягає понад 5 тисяч років до нашої ери. Якщо це так (а науковці в цьому впевнені), то це поселення навіть старіше за легендарні Єгипетські піраміди.

На місці розкопок археологи підняли кремінні знаряддя праці та фрагменти керамічного посуду з багатим складним орнаментом. Фахівці зазначають: це поселення є унікальною точкою, де в давнину перетиналися та взаємозбагачувалися степові й лісостепові культурні традиції.

Керівник експедиції Олександр Старік так підсумовує результати польового сезону:

"Головний результат експедиції — знахідка нового поселення доби неоліту на дюнах, яке розташовувалося біля території монастиря. Ми знайшли кремінні знаряддя праці та фрагменти посуду з багатим орнаментом, який покривав майже всі стінки посудин. Цей орнамент відображає взаємодію різних етнічних груп на межі культур. Цілих посудин того періоду майже не буває, але нам уже вдається вимальовувати профілі окремих глеків".

Також під час попередніх досліджень безпосередньо оборонного валу монастиря XVII–XVIII століть спільно з науковцями НТУ "Дніпровська політехніка" вдалося розкрити секрет його будівництва. Виявилося, що козаки укріплювали вал не камінням чи дерев’яними зрубами, а нарізаними пластами болотистого ґрунту, які щільно трамбували гужовим транспортом. Загалом зібрана колекція — від неолітичних кременів та кераміки доби бронзи до козацьких монет, книжкових застібок і елементів зброї — дає повну картину життя на цих землях протягом кількох епох.

Основна частина виявлених артефактів поповнить фонди музею ім. Д.І. Яворницького. А нововиявлене неолітичне поселення під Нехворощею будуть готувати до внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Додому я повертався трохи виснажений фізично, але абсолютно відновлений душевно — із глибокою повагою до людей, з якими цього разу звела мене доля: до тих, хто береже нашу історію, і до тих тих, хто сьогодні захищає нашу країну на фронті.