Навчально-виховний комплекс – школа, об’єднана з дитсадком. Нині такий формат освітнього закладу є звичним та нікого не дивує, проте колись він був новиною. І небагато хто пам’ятає, що саме в Кам’янському свого часу з’явився перший в Україні НВК.

Про те, як його збудували, йдеться у статті відомого архітектора та мистецтвознавця Сергія Костянтиновича Кілессо "Новый тип сооружений для детей" у № 12 журналу "Строительство и архітектура" за 1977 рік.

Тоді фахівці-педагоги вже давно говорили про необхідність починати навчання дітей з 5–6 років – і київські архітектори першими запропонували установу, де це можна було здійснювати на практиці. Тож у 1976 році на лівому березі Дніпра, де у чудових санітарно-гігієнічних умовах, вдалині від промислових підприємств, на спеціально намитих піщаних масивах створювалося нове місто, постав перший в СРСР (а отже, і в Україні) навчально-виховний комплекс. Складався він із дитячого садка на 410 та школи на 1668 місць, причому підготовча група дитсадка утворила тут один із трьох блоків школи.

У серпні 1975-го здали в експлуатацію першу чергу школи, у грудні – другу, в серпні наступного року – третю, а у вересні – дитсадок.

Дитячий садок-ясла без старших дошкільних груп склали вісім блоків, у кожному з яких розмістилася одна ясельна та одна дитсадкова група. Блоки, поєднані критими переходами, утворили внутрішній дворик з майданчиками для фізкультурних занять та улюбленим малечею плескальним басейном. Для ясельних груп передбачалися ізольовані входи, а для дитсадка – один вхід на дві групи. З метою захисту приміщень від перегріву були застосовані спеціальні сонцезахисні пристрої.

Школу склали три блоки: навчальний для старших класів, клубний і навчальний для молодших класів та блок підготовчих груп дитсадка. Особливу привабливість цій будівлі надали затишні внутрішні дворики з дерев’яними лавами, де можна було проводити заняття та гурткову роботу на відкритому повітрі.

Малюкам підготовчих груп створили тут кращі умови, ніж у звичайному дитсадку. Вони користувалися гімнастичним та актовим залами (тут зазвичай переглядалися навчальні кінофільми), приміщеннями продовженого дня молодших класів, спортивними майданчиками та навчально-дослідною зоною з квітниками, фруктовим садом, зоологічним куточком. Однак найголовніше полягало в тому, що діти почувалися вже школярами.

Будівлі навчально-виховного комплексу постали в оточенні світлих дев’ятиповерхівок. Щоб виділити комплекс у забудові району, автори запропонували звести будівлі з червоної лицьової цегли. Ефект перевершив усі сподівання: поєднання червоних стін з білими залізобетонними перемичками вийшло дуже ошатним. З особливою увагою архітектори поставилися до деталей: окрасою споруди стали переходи, портали, торці з напрочуд пластичною кладкою, де в цеглі втілилися декоративні мотиви.

Те, що школа побудована з цегли, відчулося і в інтер’єрах. Відкриту кладку залишили довкола сходових клітин, у торцях спортзалу та інших місцях, де вона архітектурно акцентує перехід з одного об’єму до іншого. Цей прийом став однією з найпримітніших художніх знахідок авторів.

Експериментальний комплекс визнали вдалим. До міста приїздили фахівці для ознайомлення з новою спорудою. Подібні навчально-виховні комплекси вирішили збудувати і в інших містах країни. А на конкурсі Держбуду УРСР на кращі житлові та цивільні будівлі, споруджені в Україні у 1976 році, проєктувальники та будівельники комплексу були удостоєні другої премії.