На початку ХХ століття на Київщині  народилася українська художниця Катерина Білокур. Її роботи вразили навіть Пабло Пікассо, критики називали її геніальною, а батьки проклинали.

Катерина Білокур є представницею так званого “наївного мистецтва” – групи художників, які не здобули професійної освіти, але стали частиною художнього процесу. Це додало їхнім роботам самобутності та свободи від усталених правил. Художниця народилася у бідній родині в селі Богданівці на Київщині. Самостійно навчилася читати й малювати. До школи її не віддали, бо ні одягу, ні взуття не було.

Згодом відсутність початкової освіти не дозволила Катерині вступити до професійних навчальних закладів. Але це не завадило її таланту.

Фарби з буряка та пензлі з котячої шерсті

Перші картини на стіні хати малювала вугіллям. Потім почала робити пензлі з шерсті. Для цього вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжини.

За фарби їй слугували настої буряка, бузини, калини, а палітрою був шматок скла або рукав куфайки. Малювала на шматку полотна, потім прала і починала нову картину.

Катерина Білокур використовувала пензлики з котячої шерсті навіть тоді, коли вже стала народною художницею України й могла використовувати професійні пензлі.

Драматична доля як обламане гілля берізки

Батьки соромилися заняття доньки, рвали і палили її малюнки. Батько її кляв, мати сварила, мовляв, донька соромить її перед людьми, заміж не виходить.

Одного разу, у листопаді 1934 року, доведена до відчаю, Катерина побігла топитися до річки.

Її вчасно побачила матір і трагедії вдалося уникнути. Але художниця застудила ноги і до кінця життя ходила з ціпком. Вже не могла, як раніше піти за кільканадцять кілометрів до Яготина чи Пирятина за потрібною для картини квіткою.

Свою драматичну долю Катерина Білокур символічно зобразила на картині “Берізка”: молоде красиве деревце у квітах, але з обламаним гіллям.

Той самий щасливий випадок

Катерина Білокур стала відомою завдяки щасливому випадку. Одного разу в гостях вона почула по радіо пісню “Чи я в лузі не калина була?”, яку виконувала відома оперна співачка Оксана Петрусенко.

Дівчину так вразив її спів, що вона вирішила написати артистці. А в конверт до листа вклала ще й шматок полотна з намальованою калиною.

Адреси Катерина не знала, то підписала “Київ, Академічний театр, Оксані Петрусенко”. Усе ж лист дійшов, а малюнок вразив співачку.

Після цього до Катерини Білокур прийшов успіх. Її роботи виставляють в області, далі – у Києві, Москві та навіть у Франції.

У 1954 році на Міжнародній виставці в Парижі її картини “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” побачив Пабло Пікассо.

“Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ”, – сказав він.

Катерина Білокур відома своїми квітами, також вона малювала пейзажі та портрети. Вона не робила ескізів майбутньої картини, не наносила контурів. Просто малювала деталь за деталлю, як собі задумала.

Малювала з натури. Переносила мольберт з місця на місце і промальовувала задумані елементи.

У рідному селі Богданівці Яготинського району Київської області нині є музей-садиба Катерини Білокур.

Раніше ми писали: То – жіноча найніжніша, найчаруюча душа: добірка віршів українських поетів про жінок