Лівий берег Дніпра, затишна та дещо дика місцевість поблизу озера Шпакового. Тут, серед дерев, трав і тиші, де колись пролягали прадавні шляхи, сьогодні працює експедиція Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького.

Це не просто черговий виїзд науковців на природу, а офіційна та надзвичайно важлива для історії обласного центру археологічна розвідка, узгоджена з міським управлінням з охорони культурної спадщини. Мета науковців — відшукати матеріальні свідчення того, як вирувало життя на цих землях задовго до того, як з’явилися перші креслення офіційного Катеринослава.

Місце для дослідження обрано невипадково. Як пояснює краєзнавець Валерій Кас’яненко, зараз розкопки тривають на території Старожитньої Кам’янка — незаселеній нині ділянці давнього козацького селища, відомого також під назвами Лівобережна Кам’янка, Єлизавето-Кам’янка, Гола Кам’янка.

Сама назва "Кам’янка", найімовірніше, походить від однойменної річки та гранітних підводних забор — природних кам’яних порогів, глиби яких і досі можна побачити в піску на місцевому узбережжі р. Дніпро.

За словами краєзнавця, це було унікальне козацьке поселення, засноване орієнтовно наприкінці XVII століття. Воно не мало звичної сітки вулиць, адже являло собою розповсюджену агломерацію: навколо центрального селища козаки сідали окремими хуторами — Березанівка, Сугаківка, Обухівка, Горянівка та інші довколишні території формувалися саме кам’янськими козаками. Серед перших поселенців, які заснували тут хутір, був і відомий місцевий рід Шпаків, чиє ім’я назавжди закарбувалося в назві місцевого озера.

Головним завданням місцевих жителів у XVIII столітті був контроль стратегічно важливого Новокодацького перевозу через Дніпро, який сполучав лівобережжя з Новими Кайдаками на правому березі. Тут навіть існував свій Кайдацький редут для оборони переправи.

Разом із відомим істориком Олегом Репаном, який від початку повномасштабного вторгнення боронить Україну в лавах ЗСУ, Валерій Кас’яненко видав книгу "Кам’янка Лівобережна у козацьку добу", охопивши період від заснування слободи до ліквідації Запорозької Січі у 1775 році. Але зараз історія оживає безпосередньо з-під землі.

"Це одна із тих картинок, тих фрагментів пазла. Коли ми її досліджуємо, відповідно, можемо далі порівнювати з іншими даними з писемних джерел, з усної історії. І все це скласти в єдину картину — побачити, як вирувало життя в наших краях у XVIII столітті", — ділиться думками Валерій Кас’яненко.

Археологи копають чіткими квадратами — шурфами. Як пояснює директор музею імені Яворницького Олександр Старік, така методика є стандартною науковою практикою, адже що менший квадрат, то точнішою є географічна прив’язка кожної знахідки. Це дозволяє вченим систематизувати матеріал та зрозуміти, де саме спостерігається найбільша концентрація артефактів.

"Нам треба підтвердити інформацію про те, що це багатошарова пам’ятка… Якщо ми говоримо про Кам’янку, то ми говоримо про початки існування міста на цій території. Ми торкаємося часів, коли місто лише починає адміністративно оформлюватись, виникати. Взагалі перший термін “місто” ми можемо застосовувати саме для цього періоду", — підкреслює директор музею Олександр Старік.

Головне завдання нинішнього виїзду — вивчити культурний шар, який залишили по собі наші предки. Знайдені шматочки кахлів і шибок свідчать про те, що поруч стояли стаціонарні житла заможних кам’янчан.

Під час нинішніх робіт археологи також зафіксували сліди тимчасового вогнища: знайшли шматочки опаленої глини, вугілля та оброблені гранітні камені, що лежали один під одним. Можливо, це були тимчасові господарські будівлі, які згодом були покинути своїми власниками або згоріли в полум’ї однієї з тогочасних воєн.

Втім, земля Кам’янки береже пам’ять не лише про козацьку давнину. Наче нашаровані сторінки підручника історії, поруч із основними знахідками науковці фіксують так званий підйомний матеріал із поверхневих і перевідкладених шарів. Тут трапляються оброблені шматочки кременю — німі свідки прадавніх стоянок доби бронзи, а поруч із ними — свинцеві кулі й іржаві гільзи часів Другої світової війни, коли за ці переправи знову проливалася кров. Поєднання таких різноепохальних артефактів на одній ділянці яскраво доводить, що це місце приваблювало людей упродовж тисячоліть.

Розвідки тривають, і незабаром музейники планують завершити роботу на останніх шурфах. Результатом цієї кропіткої праці стане детальний та максимально об’єктивний науковий звіт. Саме він допоможе історіографам офіційно поглибити хроніку виникнення Дніпра, довівши, що міське життя тут вирувало задовго до офіційних царських указів, а його справжнє коріння сягає глибоко в козацьку сивину.