Синоптики попереджають про різку зміну погодних умов: на Україну насувається потужний арктичний фронт. Вже найближчими днями температура повітря почне стрімко падати, а на Дніпропетровщині очікується значне похолодання, яке супроводжуватиметься сильними поривами вітру та ожеледицею. В умовах енергетичних викликів сьогодення кожен градус нижче нуля стає іспитом для комунальних служб та нашої згуртованості. Проте історія свідчить: українці вміють протистояти навіть найлютішим морозам, які колись здавалися справжнім апокаліпсисом.

Найсуворішою за останні сто років вважають зиму 1928–1929 років, яку сучасники назвали "великим морозом". Тоді крижаний полон тривав майже пів року, а на Лівобережжі стовпчики термометрів опускалися до позначки −42 °C. Ситуація була настільки критичною, що масово гинули озимі культури та фруктові сади, а великі річки промерзали до самого дна. Крига в портах Одеси та Криму була такою міцною, що витримувала важкі вантажівки, а снігові замети в Криму сягали людського зросту. Саме те стихійне лихо змусило архітекторів повністю переглянути норми будівництва та теплоізоляції будинків, які виявилися безпорадними перед такою стихією.

Наступним страшним випробуванням стала воєнна зима 1941–1942 років. В історію вона увійшла як час панування "генерала морозу", коли температура стабільно трималася на рівні −35 °C. У ті часи холод був не менш небезпечним за кулі: техніка виходила з ладу, мастило замерзало, а метал ставав крихким. В окупованих містах, зокрема в Києві та Харкові, люди виживали лише завдяки тому, що спалювали меблі та книги, аби хоч трохи зігріти промерзлі оселі. Це була зима неймовірної людської трагедії та водночас незламності.

Минуло трохи більше десятиліття, і зима 1953–1954 років поставила новий рекорд — цього разу сніговий. Сніг не танув понад сто днів, а висота заметів була такою, що жителі віддалених сіл прорубували в них тунелі, щоб вийти на вулицю. Транспортне сполучення країною перервалося на тижні, а для розчищення залізничних колій доводилося залучати тисячі людей та військову техніку. Подібна ситуація повторилася взимку 1969–1970 років, проте тоді головною бідою став "крижаний панцир". Через постійні коливання температури лінії електропередач вкривалися товстим шаром льоду і масово обривалися, залишаючи цілі області без світла.

Одним із найдраматичніших моментів в історії українських енергосистем стала зима 1978–1979 років, відома як "новорічний апокаліпсис". Лише за одну добу температура впала з весняного "плюса" до лютих −30 °C. Магістральні труби просто лопалися під землею від різкого промерзання ґрунту, а залізничні колії вкрилися кригою, яку могли пробити лише танки. Схожий сценарій, але вже в новітній історії, пережив Алчевськ у січні 2006 року. Трагедія цього міста, де через мороз −35 °C розмерзлася вся система опалення, стала суворим уроком для всієї країни щодо необхідності модернізації мереж.

Навіть в епоху глобального потепління природа нагадує про свій характер. У лютому 2012 року Україна знову занурилася в "арктичну" реальність з температурами нижче −30 °C та замерзлим Чорним морем, а березень 2013 року запам’ятався сніговим колапсом. Тоді за одну добу випала місячна норма снігу, і кияни, що діставалися додому на лижах, стали символом того дивовижного часу.

Сьогодні, очікуючи на чергову хвилю похолодання, ми розуміємо: мороз — це не лише про погоду, це про нашу готовність допомагати один одному. Історія доводить, що за останні сто років ми навчилися не лише будувати витриваліші мережі, а й об’єднуватися в найскладніші хвилини. Зима 2026 року обов’язково стане ще однією сторінкою нашої стійкості, де гарячий чай для сусіда та вчасно подана рука допомоги сильніші за будь-який арктичний антициклон.