Ось така книжечка, випущена в 1971 році дніпропетровським видавництвом «Промінь», зберігається у багатьох домівках кам’янчан.

Окрім тексту авторства Василя Семеновича Тараненка, в ній опубліковано десятки фотографій міста, які становлять не лише історичну, а й художню цінність.

«Фото Ю. З. Серадського» – скромно сповіщається у вихідних даних книжки. Ким же був цей митець? Виявляється, неординарною та видатною особистістю. Про життя одного з літописців Придніпров’я у дописі, присвяченому 100-річчю від його дня народження, нещодавно розповів на своїй сторінці в Фейсбуку відомий дніпровський фотограф Володимир Рязанов.

Отже, Юрій Зиновійович Серадський народився 1923 року в Катеринославі, який у 1926 році перейменують у Дніпропетровськ, а в 2016 – у Дніпро. Його батько Зиновій Іванович був металургом-орденоносцем Нижньодніпровського трубопрокатного заводу, мати Ксенія Іванівна – домогосподаркою.

Однокласником і товаришем Серадського був майбутній видатний льотчик Анатолій Брандис. У 1941 році вони разом пішли у військкомат – Юрій потрапив до танкової армії маршала Павла Рибалка, а Анатолій – до авіаучилища, ставши льотчиком-штурмовиком, двічі Героєм Радянського Союзу.

Механік-водій танка Юрій Серадський обороняв Ленінград, звільняв від нацистів Варшаву та Прагу, брав Берлін. Отримав чимало нагород. Гвардії сержант горів у танку, носив у тілі ворожі осколки та кулі.

У повоєнні роки він закінчив Дніпропетровський будівельний інститут, працював у проєктних інститутах та будівельних трестах, пройшовши кар’єру аж до відповідальних постів у міністерстві. Коли ж фронтові рани далися взнаки – вирішив перейти на спокійнішу роботу.

Але не так сталося, як гадалося. У журналістському середовищі в нього відкрилося «друге дихання». Будучи енергійною, комунікабельною та безперечно талановитою людиною, Юрій Серадський став провідним журналістом «Дніпровської правди». Свої нариси та репортажі неодмінно доповнював власними фотографіями та малюнками, що вмів робити не кожен журналіст.

А ще він мав власний автомобіль «Запорожець» з ручним керуванням, на якому «лихачив», ніби за важелями танка. Життєрадісний та дотепний, Юрій Зиновійович знайшов чимало друзів, був душею в будь-якій компанії.

Пішовши вже на «глибший» заслужений відпочинок, він поринув у рибалку, тихе грибне полювання, дачний квітник і садок. Помер у 2001 році та спочиває на Запорізькому цвинтарі міста Дніпра.

Таким був фронтовик, будівельник, журналіст і оптиміст Юрій Серадський, що увічнив на своїх світлинах Кам’янське-Дніпродзержинськ понад півстоліття тому.