Історичним ядром, з якого розбудувалося сучасне Кам’янське, стала Верхня колонія – зразково упорядкований район кінця ХІХ – початку ХХ століття, де мешкало керівництво, інженери та інші поважні люди металургійного заводу.

Багатство простору, зелені, а головне, наявність необхідної інфраструктури – електромережі, водогону, каналізації – заохотило зводити тут і перші багатоквартирні будинки міста радянських часів. Тож протягом двадцятих-тридцятих років забудову Верхньої колонії суттєво ущільнили численні три-, а подекуди й чотириповерхові будинки. Старі, вже існуючі, теж нерідко надбудовувалися новими поверхами для збільшення корисної площі.

"Верхня колонія, де раніш мешкали пани, заселена робітниками і службовцями. Багато будинків мають ванні кімнати, теплі кімнатні вбиральні то що. В кватирах робітників встановлено радіо-приймачі.

– В цьому році, – хваляться робітники, – заводське та кооперативне будівництво дасть нам ще 26 великих будинків",

– йшлося у нарисі Семена Дніпропетровського "Кам’янське – робітниче місто", опублікованому в журналі "Всесвіт" №16 від 15 квітня 1928 року та ілюстрованому знімками Констянтиновського, якими ми й супроводжуємо наш допис.

Так зі старими й новими будинками житлового, адміністративного, навчального та соціально-культурного призначення тут сформувалася центральна частина індустріального міста. Проте це становило й неабияку екологічну проблему: все більше давалося взнаки сусідство з величезним металургійним заводом, який дедалі розширювався і набирав потужності.

У 1931 році колегія Народного комісаріату комунального господарства затвердила виконаний українським Діпромістом ескізний проєкт планування Кам’янського. Проєкт містив цікаву особливість: він передбачав поступову ліквідацію житлового фонду Верхньої колонії та перетворення цієї території на зелену захисну зону, яка б відділяла нові квартали міста від шкідливих промислових підприємств.

Та зрозуміло, що ніхто з доброго дива не збирався зносити основну частину міста. Натомість тут продовжувалася забудова та реконструкція вже наявних будинків. Зважаючи на ці обставини, в 1934 році за підсумками перевірки діяльності Діпроміста особлива комісія визнала за необхідне переробити проєкт Кам’янського.

До відселення цього району повернулися лише через півстоліття – передусім завдяки лівобережжю, де в чудових екологічних умовах, вдалині від промислових підприємств, на спеціально намитих піщаних масивах зростало нове місто. Таким чином металургійний завод, що породив історичну частину Кам’янського, сам же призвів її до занепаду в межах своїх санітарних зон. А про зелену захисну територію вже і не йшлося.

У 1992 році рішенням Дніпродзержинської міської ради район Верхньої колонії було визнано історичною зоною, яка становить культурну та архітектурну цінність. Втім, реально на його долі цей документ не позначився жодним чином.