1 вересня 1940 року в тодішньому Дніпродзержинську відкрилося педагогічне училище з базовою початковою школою № 25. Заклад розмістився у нагірній частині міста в новій чотириповерховій будівлі, зведеній за типовим проєктом школи на 880 учнів авторства київського архітектора Олександра Григоровича Недопаки.

Доля Олександра Недопаки, одного з видатних «шкільних» зодчих України, цікава сама по собі: під час війни він опинився в окупації, потім разом з відступаючими німцями виїхав на Захід і згодом працював за кордоном, ставши відомим як автор Успенського православного храму в марокканській Касабланці.

За час свого існування, з 1940 по 1956 рік, Дніпродзержинське педагогічне училище загалом підготувало близько 1500 учителів початкової школи. Перші випускники училища після вручення атестатів у 1941 році стали на захист країни та рідного міста, більшість із них загинули.

У роки ж нацистської окупації з вересня 1941 по жовтень 1943 року в цій будівлі розташовувався німецький шпиталь. Неподалік було засновано й німецький військовий цвинтар, де ховали померлих від поранень.

Після визволення від нацистських окупантів тут, як і в багатьох інших навчальних закладах міста, розташовувався шпиталь для поранених радянських воїнів (місто, яке майже не постраждало від війни, стало тиловим госпітальним центром 3-го Українського фронту). Із вересня 1945 по червень 1946 року в цій будівлі навчалися студенти медичного училища, з 1956 по 1959 – учні СШ № 19, а в січні 1960 року тут було засновано школу-інтернат № 2, нині це спеціальна школа «Гармонія».

Три роки тому на сторінці музею ДМК в мережі Facebook було вміщено фотографію німецького кладовища (публікуємо її тут) і допис, присвячений його історії.

«Наприкінці 1942 року у війні почався переломний момент не на користь Німеччини, яка втрачала дедалі більше своїх солдатів. З передової поранені німці надходили до тилу, в тому числі до шпиталю Кам’янського: сюди з другої половини 1942-го привозили безліч поранених, зокрема під час Сталінградської битви», – йшлося в публікації. Там же зазначалося, що під час окупації на цвинтарі було поховано загалом близько 2 тисяч (?) німців.

У повоєнний час німецьке кладовище ліквідували. А згодом на цьому місці – в межах сучасних проспекту Свободи, вулиць 9 Травня, Запорізької та Миру – виріс квартал будинків азотно-тукового заводу, спроєктований архітекторкою Ольгою Олексіївною Брусовою.

Де ж саме розташовувалося німецьке кладовище? Віднедавна ми маємо відповідь і на це запитання.

Днями на ресурсі oldmaps.dp.ua, де розміщуються архівні карти, аерозйомка та супутникові знімки міста Дніпра і довколишнього краю, з’явилася серія німецьких фото від 28 серпня 1943 року, де є й Кам’янське.

При пильному розгляді місцевості тут одразу привертає увагу квадратний об’єкт із зеленими насадженнями по периметру й доріжками всередині та з під’їзним шляхом від вулиці Запорізької. На попередній серії знімків із Кам’янським, від 17 липня 1941 року (тобто ще до нацистської окупації), на його місці нічого немає.

Поза сумнівом, це і є те саме німецьке кладовище, про місцеположення якого останнім часом було стільки суперечливих думок містян. Тепер ми знаємо і його точне розташування в прив’язці до сучасної забудови: цвинтар був на місці будинку № 17 по вулиці Запорізькій та його двору.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram