П’ятдесят років тому на узбережжі Дніпродзержинського (нині – Кам’янського) водосховища, на спеціально намитих піщаних масивах, розгорнулося будівництво Лівого берега. У чудових санітарно-гігієнічних умовах, вдалині від промислових підприємств, тут створювалося фактично нове місто, розраховане на 240 тисяч жителів.

Лівобережжя мало бути особливим в усьому. Для нього розроблялися нові схеми обслуговування мешканців, нові типи громадських і освітніх будівель, як-от перший в країні навчально-виховний комплекс, що складався з нинішнього ліцею № 40 та дитсадка.

Зокрема, на той час фахівці з’ясували, що розташування громадських центрів усередині мікрорайонів, далеко від транспортних магістралей і потоків населення, різко знижувало товарообіг. Підприємства ставали нерентабельними, що зрештою позначалося на якості обслуговування.

Аби уникнути цих недоліків, при розробці генплану лівобережжя застосували нову прогресивну систему обслуговування – з організацією міжмікрорайонних громадсько-торговельних центрів у зонах максимального зосередження людських потоків.

Йшлося про укрупнення таких центрів і розташування їх на перетинах транспортних магістралей та вулиць. Це давало також певні можливості для створення великих містобудівних вузлів, ансамблевих рішень, архітектурних акцентів.

Одним із найцікавіших став проєкт міжмікрорайонного громадсько-торговельного центру для 9-го та 10-го мікрорайонів. Розробив його Київський зональний науково-дослідний інститут експериментального проєктування, головним архітектором проєкту виступив Олег Костянтинович Стукáлов, згодом – заслужений архітектор України. Що ж становив собою цей проєкт?

Комплекс, розташований між мікрорайонами, повинен був замикати перспективу міського бульвару, що виходить на набережну. Завдяки цьому крізь нього мали проходити всі люди, що прямували до набережної та назад.

Ядром споруди слугувала крита торговельна площа, об’єднана з навколишнім простором системою сходів та пандусів, – своєрідний інформаційний центр комплексу. Планувалося, що відвідувач зможе отримувати тут за допомогою радіо, телебачення, вітрин і виставок повну інформацію про роботу центру, про асортимент товарів, про організацію продажу тощо.

Інформаційний центр оточували чотири блоки, в яких було запроєктовано продовольчий магазин типу «Універсам», промтоварний магазин, комбінат побутового обслуговування, аптеку, поштове відділення. Усі вантажні операції планувалося виконувати у напівпідвальному поверсі з подальшим розвезенням товарів на автокарах до окремих блоків.

Угорі над площею передбачався блок громадського харчування з рестораном на 200 місць, їдальнею і кафе, пов’язаний сходами та ліфтами з першим і підвальним поверхами.

Таким чином, на лівобережжі мала з’явитися оригінальна та функціональна споруда, аналог сучасних торговельно-розважальних комплексів – тільки от спроєктований він був кілька десятиліть тому. Масштабне будівництво розпочали десь на межі сімдесятих і вісімдесятих, проте не так сталося, як гадалося.

«Чимало лівобережців цікавиться, коли буде продовжено будівництво міжмікрорайонного центру між дев’ятим і десятим мікрорайонами. Повідомляю, що роботи вестимуться далі вже в другій половині нинішнього року», – запевняв тодішній головний архітектор міста Василь Дмитрович Гладій у публікації «Горизонти лівобережжя» в газеті «Дзержинець» від 30 травня 1989 року, приблизно через десять років після початку будівництва.

Але часи ставали все більш непевними. У дев’яності стало вже остаточно зрозуміло, що постати цьому комплексу не судилося. Тож розпочату будову демонтували й продовжили на її місці сквер у напрямку набережної. Вийшло непогано.

Використано інформацію та фото:

Ежов В. И. Новые типы зданий общественно-торговых центров для Днепродзержинска // Строительство и архитектура. – 1973. – № 7.

Ежов В. И, Король И. Г. Общественные здания для Днепродзержинска // Жилищное строительство. – 1975. – № 4.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram