У п’ятдесяті роки в місті проводилося велике житлове будівництво. Споруджувалося й багато приватних будинків.

Тож про деякі аспекти цієї справи, які заслуговували на увагу, розповів інженер В. Бойко у статті «Індивідуальні будинки з шлакоблоків» в журналі «Будівництво і архітектура» № 1 за 1958 рік (звідти ж взяті фото для цього допису).

Автор зазначав, що характерною особливістю індивідуального будівництва в Дніпродзержинську було використання як основного стінового матеріалу гранульованих доменних шлаків металургійного заводу, які вільно відпускалися населенню по 6–7 карбованців за тонну.

«Стіни будинків зводяться з шлакобетонних блоків розміром 40х30х20 см, які дістали масове поширення. З 450 індивідуальних будинків, споруджених за останній час, 310 зведено з блоків такого розміру», – наголошував інженер.

Застосування цих шлакоблоків цілком відповідало теплотехнічним вимогам і давало змогу обійтись одним типорозміром блока при спорудженні як самого будинку, так і господарських будівель (цоколь будинку завтовшки 40 см, зовнішні стіни жилої частини – 30 см, внутрішні стіни та стіни веранд і сараїв – 20 см).

Готувалися блоки на рівному майданчику, посипаному тирсою, піском або сухим шлаком, безпосередньо біля споруджуваного будинку. У деяких випадках вони виготовлялися поблизу місць вивантаження шлаку – наприклад, біля залізничних віток – і потім перевозилися на місце будівництва. Досвід показав транспортабельність блоків і при перевезенні в найближчі села за 30–40 кілометрів.

Сировиною для блоків слугували доменний гранульований шлак, глина і вапно. Їх суміш набивалася трамбовкою у форму – металевий ящик без дна з двома ручками по боках. Закінчивши набивання, блок накривали зверху кришкою, що вільно проходила всередину форми. Готові блоки після звільнення від форми лишалися на місці та витримувалися залежно від погоди від двох тижнів до місяця, після чого використовувалися. Стіни, крім цоколя і карниза, укладали на глиняному розчині. При опорядженні будинку шви розчищали та розшивали цементним розчином. Деякі будинки зовні штукатурили, хоча це й потребувало додаткових затрат.

«Досвід спорудження будинків з шлакобетонними стінами завтовшки 30 см вартий серйозної уваги, бо він дає змогу зекономити 25% стінових матеріалів порівняно із стінами з блоків завтовшки 40 см», – зауважував інженер.

Він радив уточнити розмір шлакоблоків та виготовляти їх механізованим способом. Це було покликано зменшити трудові затрати, знизити вартість і ліквідувати «кустарщину» при виготовленні блоків.

«Застосовуючи такі блоки для інших районів, треба перевірити їх теплозахисні властивості, взявши до уваги розрахункову температуру, прийняту для даного району, а також властивості матеріалів, застосовуваних для їх виготовлення», – підсумовував автор.

Так чи інакше, цей спосіб індивідуального будівництва цілком виправдав себе та пройшов випробування часу. І сьогодні тисячі таких шлакоблокових будинків, у яких виросли вже декілька поколінь кам’янчан, стоять по неозорих районах приватної забудови міста.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram