Улітку 1935 року на пароплаві «Комунар» із Києва на південь вирушила велика група українських письменників, художників і композиторів. У подорожі по Дніпру, організованій за ініціативою уряду радянської України, взяли участь понад 60 «членів творчого активу».

Як говорилося тоді, митці мали «надихнутися на відображення прекрасного життя, аби запалити своїми творами трудящі маси до нових перемог». Звісно, подорож не могла оминути потужного індустріального міста – Кам’янського. Що ж гості побачили тут?

Про це розповідає нарис київського поета і перекладача Миколи Ушакова «Найдивовижніше» у 7-му номері журналу «Глобус» за той-таки 1935 рік (звідти ж узято знімок фотографа Лещинського, вміщений тут).

«Майстер сидів у кріслі, високо над машиною і керував блюмінгом. З помаху його руки машина повертала величезні брили розпеченого металу і плющила його. Так було в Кам’янському», – цією яскравою замальовкою розпочинається нарис.

Далі ще йдеться про те, як кам’янчани зустрічали гостей. «Дванадцять катерів вийшли в кільватерному ладу і два літаки кинули нам вітання в Кам’янському», – пише Микола Ушаков (зазначимо: літаки не були дивиною, адже в місті вже існував новостворений аероклуб). Особливу ж увагу автор приділив постаті директора металургійного заводу Йосипа Манаєнкова – «господаря Кам’янського і орденоносця».

«Це він перший відмовився від урядової дотації і, не зважаючи на це, завод його не тільки упорався з виробничою програмою, а й закінчив рік з прибутком.

Чи не при ньому, – директорі, члені міськради, члені українського уряду і уряду всесоюзного, – село Кам’янське стало справжнім містом, вкрилося асфальтом, запровадило «гастрономи», збудувало нові житлові будинки й клуби. Оглянувши дитячу кімнату і залу засідань в місцевому діловому клубі, поет Д. Гофштейн записав у книзі його відвідувачів, що йому хотілося б бути дитиною в Кам’янському і що в такій кімнаті нарад можуть ухвалюватися тільки мудрі рішення. Це не було тільки ввічливістю гостя, кожний з нас думав те ж саме», – наголошує автор нарису.

Іще цікавий факт. Як зазначалося на засіданні Спілки радянських письменників восени того ж року, «внаслідок цієї подорожі багато письменників взяли на себе конкретні зобов’язання, як наприклад, т. Йогансен уже зараз працює на заводі ім. Дзержинського в Кам’янському, і цілий ряд товаришів виїжджають в Запоріжжя, Дніпропетровськ, Никопіль і т. д.» (журнал «Червоний шлях», №11, 1935 рік).

Звісно, цікаво було б знайти інформацію про перебування в місті Майка Йогансена – одного з найвидатніших українських письменників тієї доби. Але, швидше за все, «конкретні зобов’язання» були визначені лише для годиться. Принаймні, як повідомляє літературознавиця Ярина Цимбал – провідна дослідниця творчості Йогансена – письменник точно нічого не написав ні про Кам’янське, ні про завод.

І що найсумніше: усі названі в оцих цитатах люди стануть жертвами сталінських репресій. Директор заводу Йосип Манаєнков буде засуджений як «ворог народу» та розстріляний у 1938 році. Трохи раніше така ж доля спостигне талановитого письменника Майка Йогансена. А згадуваний у нарисі поет Давид Гофштейн – один із зачинателів єврейської радянської поезії – буде арештований у справі Єврейського антифашистського комітету та розстріляний в 1952-му. Ось таким було те «прекрасне життя».

Лишається згадати, що очільники радянської України, безпосередні організатори тієї письменницької подорожі, а також голодомору та масових репресій товариші Косіор і Постишев будуть страчені вже в 1939 році. Кажуть, в один день.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram