Доволі цікаву історію з порятунку місцевого довкілля розповіла нам стаття «Про поліпшення якості води верхової ділянки Дніпровського водосховища і Дніпропетровського міського водопроводу», опублікована в журналі «Вісник Академії будівництва і архітектури УРСР» № 4 за 1961 рік.

Наприкінці 50-х наближалося до завершення будівництво Кременчуцької гідроелектростанції на Дніпрі (спорудження Дніпродзержинської ГЕС тоді ще тривало). При заповненні величезного Кременчуцького водосховища повинна була різко зменшитися витрата дніпровської води біля Дніпродзержинська та Дніпропетровська, тож мусило знизитися й розведення водою дніпродзержинських промислових стоків. Становище ускладнювалося тим, що нижче від міста воду з Дніпра брав обласний центр, де й так спостерігалося погіршення якості води міського водопроводу.

Фахівці провели низку досліджень, результати яких виявилися невтішними. Деякі промислові підприємства Дніпродзержинська скидали стічні води разом із каналізаційними стоками міста в рукав річки Коноплянки – і це окрім тих стоків, які надходили безпосередньо в Дніпро. Таким чином Коноплянка фактично перетворилася на канал стічних вод, які, виходячи з її русла, притискалися течією до правого берега Дніпра і йшли так десятки кілометрів. Через величезну концентрацію токсичних речовин у районі Тритузнянської затоки вимерли всі донні тварини та водорості. Біля дніпропетровського водозабору токсичність стоків дещо зменшувалася, натомість було помічено багато черв’яків – прикмету значних фекальних забруднень.

Першочерговим заходом з охорони водозабору Дніпропетровська від шкідливого впливу могло стати лише покращення розведення стічних вод. Тож восени 1959 року Коноплянку перекрили дамбою, спрямувавши стоки безпосередньо у дніпровський фарватер. До тих пір у розведенні стічних вод брали участь лише близько 6 % витрати Дніпра, після будівництва дамби – близько 80–90 %, що значно підвищило ступінь розведення, а отже, й зменшило забрудненість річкової води.

Але зрозуміло, що такі заходи могли вирішити проблему лише частково. У тому-таки 1959 році було затверджено проєктне завдання із забором води з майбутнього Дніпродзержинського водосховища. Після завершення будівництва комплексу Аульського водоводу в 1971 році мешканці обох міст отримали безпечну воду.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram