У середу, 12 березня 1969 року, в місті відкрився плавальний басейн спортивного комплексу «Прометей» Придніпровського хімічного заводу.

Спортивну новобудову за типовим проєктом спорудило будівельно-монтажне управління підприємства. А окрасою фасаду стала велика об’ємна мозаїка авторства художниці Любові Пивовар (2016 року це панно було збито через його аварійний стан).

Урочисте відкриття складалося з офіційної частини та спортивного свята, в якому взяли участь чимало титулованих спортсменів країни. Непересічну подію в житті міста висвітлила газета «Дзержинець» від 14 березня 1969 року, де про новий басейн міжнародного класу детально розповів голова спортклубу «Прометей» М.Є.Гопкалов.

Отже, басейн отримав ванну розміром 50х21 метр та об’ємом 3000 кубометрів, розраховану на 8 доріжок. Висота залу склала 22 метри, а глибина води – від 1,70 до 5 метрів. Для стрибків спорудили вишку 3, 5, 7 і 10 метрів та чотири трампліни. Трибуни вмістили 590 уболівальників. Привертала увагу алюмінієва підвісна стеля із 360 світильниками денного освітлення.

Для загальнофізичної та спеціальної підготовки спортсменів тут відкрився і зал сухого плавання. До послуг містян були волейбольний, баскетбольний майданчики, механічні еспандери, майданчик для гри в бадмінтон та все обладнання, необхідне для занять спортом. Душові басейну могли прийняти одразу 100 спортсменів. Працювала навіть фінська лазня. У великому вестибюлі була роздягальня на 640 місць, на третьому поверсі – буфет і кімната відпочинку.

У басейні почали навчання плавці дитячої спортивної школи спортклубу, а також групи вдосконалення та здоров’я. Крім того, тут займалися фізкультурні колективи всього міста. Для охочих плавати передбачалися двомісячні абонементи, ціна яких для дорослих становила 6 карбованців, а для дітей – 4. За абонементом можна було плавати три рази на тиждень по дві години. Басейн працював цілорічно.

«Конечно, мы старались поддерживать в нормальном состоянии спортивные сооружения, созданные нашим директором М. П. Аношкиным. В этой части следует вспомнить, что северная [?] сторона плавательного бассейна с оконными переплетами площадью около 1500 м3 [тут, очевидно, помилка: не кубічних, а квадратних метрів] стала загрязняться ржавыми потеками из-за коррозии железа. Пришлось полностью заменить их на алюминиевые, затратив около 400 тысяч рублей», – згадує другий і останній директор ПХЗ Юрій Коровін у своїй книзі «От Урала до Днепра». Також під час однієї з реконструкцій будівлю обличкували натуральним каменем – білим вапняком та рожевим вірменським туфом.

Басейн спорткомплексу Придніпровського хімічного заводу одразу набув слави видатного спортивного об’єкта й навіть увійшов до списку міських архітектурних пам’яток радянської доби, складеного невдовзі.