У 1974 році в радянській державі поновлюється та оголошується Всесоюзною ударною комсомольською будовою спорудження Байкало-Амурської магістралі. Того ж року в Кам’янському-Дніпродзержинську на околиці Соцміста розпочинається будівництво південно-східного мікрорайону, який через свою віддаленість і важкодоступність дістає народну, а згодом майже офіційну назву «БАМ».

Новий мікрорайон – витвір Дніпродзержинської філії КиївНДПІмістобудування та Придніпровського хімічного заводу за участю виробничого об’єднання «Азот» – розташувався на пологому схилі над Довгою балкою, серед неозорої приватної забудови повоєнної доби. У шістдесяті роки в балці було створено ставок та засновано дачний масив, вище від якого й постав мікрорайон.

Переважну частину забудови, а також позаквартальні мережі газо-, електро-, тепло-, водопостачання й каналізації здійснив Придніпровський хімічний завод. Будучи більш заможним і впливовим підприємством, він зводив тут будинки з силікатної цегли, «Азот» же будував панельні.

«Об этом жилмассиве нужно рассказать подробнее. Его строительство началось в 1974 году методом «народной стройки». Очередникам, ждущим квартиру, она выделялась в виде «полуфабриката» – ячейки в кирпичной коробке. Все остальное надо было достраивать самим. Такой метод позволил сократить сроки строительства, хотя и приводил к значительному перерасходу стройматериалов», – таку цікаву інформацію наводив колишній головний інженер ПХЗ Юрій Іванович Кузовов у своїй книзі «Приднепровский химический завод».

Одним із перших у мікрорайоні став будинок на вулиці Дунайській, 45, завершений 1976 року. Найбільший у всьому місті, він лишається таким і нині: вмістив за однією адресою 396 квартир. Окрасою його та будинку № 39 стали гарні цегляні «вишивки» – білим по білому – на всю висоту глухих торців.

У 1977 році в мікрорайоні було збудовано відразу двоє дитсадків-ясел – обидва по 280 місць, але за різними проєктами. Скромний великоблоковий «азотівський» на Дунайській, 35 отримав один із найбільших у місті номерів – 103 (зокрема, станом на 1987 рік у місті діяли 104 дошкільних заклади: дитячі комбінати, садки та ясла), а нині значиться під номером 29. Розкішний же мурований, оздоблений натуральним каменем, зразково впорядкований дитсадок-ясла № 16 Придніпровського хімічного заводу на Нікопольській, 46 за новітніх часів став покинутою будівлею.

Протягом вісімдесятих на ділянці нижче від Нікопольської вулиці будується чималий комплекс гаражів, належних мешканцям району. На березі ставка засновується відпочинкова зона з гарним краєвидом житломасиву – особливо ефектно виглядає звідси дев’ятиповерхівка на Нікопольській, 40 із «пилкоподібною» постановкою своїх шести секцій.

Осередком життя району стає громадсько-торговельний центр на вулиці Дунайській, зданий в експлуатацію 1982 року. У 1986 році від тупика Соцміста сюди продовжують трамвайну лінію. У 1989-му в центрі мікрорайону відкривається школа № 42 (віднедавна – гімназія № 17).

Нарешті, в 1990 році забудову «БАМу» завершує один із найвищих будинків на правобережжі міста – 14-поверхівка з двох корпусів на Дунайській, 41А. Корпуси ці – добре відомі в професійних колах «вежі Вулиха», названі так за прізвищем свого автора-архітектора. Ця типова серія має незвичне конструктивне рішення: внутрішній збірний залізобетонний каркас і зовнішні цегляні стіни. Її помешкання вирізняються простором і зручністю, тож «вежі Вулиха» визнані одними з найвдаліших радянських типових будинків. Квартири в них вважалися елітними, тому будинки цих серій зводилися для поважних відомств та підприємств – до яких, звісно, належав і Придніпровський хімічний завод.

Збереглися на «БАМі» й цікаві малі архітектурні форми, як-от грибоподібні конструкції у дворі на Дунайській, 39 та автобусна зупинка біля будинку № 45. А диво-соняхи на місцевому ринку стали цілком собі символом мікрорайону.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram