Хрущовська доба в житті країни була проголошена епохою «великої хімії». Саме на цю галузь тоді покладалися чималі сподівання у покращенні життя й побуту людей. Розбудовувалися існуючі хімічні підприємства й зводилися нові потужні, розширювався асортимент їхньої продукції. Плодами науково-технічного прогресу стали різні види пластмас, синтетичні тканини, мінеральні добрива та багато іншого.

У цей же період активно впроваджувалося масове типове будівництво, тож фахівці не стояли осторонь та експериментували з новими будматеріалами, покликаними замінити собою більш коштовні й дефіцитні.

Одне з таких починань було втілено у тодішньому Дніпродзержинську. Як йдеться в статті інженера Таранова з тресту Дніпрожитлобуд «Пластмассовые полы в жилищном строительстве» (журнал «Строительство и архитектура» № 9 за 1963 рік), на місцевому комбінаті виробничих підприємств у 1962 році організували виробництво перхлорвінілових плиток для підлоги. Серед переваг пластмасової плитки відзначалися її міцність, різноманітність кольорів та простота догляду. Також на підприємстві готували мастику для наклеювання таких плиток, перхлорвінілові плінтуси, поручні та круглі ручки з полістиролу.

Як у місті, так і в обласному центрі дніпродзержинську плитку широко застосовували не лише у житлових приміщеннях, але й у їдальнях, поліклініках, магазинах та інших громадських будівлях. Основою для таких підлог слугували деревно-стружкова плита або збірна плита з гідравлічного гіпсу.

Передбачалося, що вартість плитки надалі повинна була знизитися, адже сировиною для неї мали стати відходи виробництва азотно-тукового заводу. Окрім цього, на базі комбінату планувалося організувати виробництво лінолеуму, пінопласту, вентиляційних решіток і облицювальної плитки для санвузлів та кухонь, склопластику для покрівель, а також налагодити випуск пластиків із відходів деревини.

Дніпродзержинський комбінат виробничих підприємств тоді був відомий не лише в області, а й в Україні як підприємство, що випускало вироби з пластмас дуже високої якості. Зокрема, саме він виготовив деякі деталі для інтер’єрів Київського палацу дітей та юнацтва, відкритого в 1965 році, – видатної архітектурної та мистецької пам’ятки країни. А кольорову пластикову плитку місцевого виробництва й нині можна побачити де-не-де на підлогах жител та громадських приміщень у Кам’янському.

Тріумфом же цієї галузі в місті мало стати оце (замітка з журналу «Строительство и архитектура» № 3 за 1965 рік): зрозуміло, такі плани реалізовано не було, але ж масштаби задумів вражають.