Шістдесяті роки стали прогресивною та водночас суперечливою добою вітчизняної архітектури. Рішуче взятий курс на економічність, масовість та індустріальність будівництва викликав до життя чимало експериментальних технологій. Якісь із них пройшли випробування часом, якісь – ні.

Однією з цікавих сторінок української архітектури тих часів стало застосування грибоподібних залізобетонних конструкцій, що виготовлялися на підприємствах будівельної індустрії. Елементи ці складалися з трьох основних частин: шестигранної панелі покриття, квадратної колони та башмака-фундаменту.

Таку технологію гадали вживати насамперед для будівництва об’єктів рекреаційного призначення. Під керівництвом видатної української архітекторки Наталії Чмутіної в грибоподібних конструкціях було спроєктовано та збудовано літній готель «Тарасова гора» в Каневі, базу відпочинку «Перевал» у Карпатах, автопансіонат у Судаку та навіть п’ятиповерховий готель «Турист» у Черкасах. Нині всі ці експериментальні споруди занедбані або знесені.

Проте значно ширше й вдаліше застосування такі елементи знайшли у малих архітектурних формах, зокрема – транспортних зупинках. Із залізобетонних «грибів» можна було зводити павільйони різних розмірів і конфігурацій. Матеріалом огороджувальних конструкцій слугували цегла, скло, склоблоки тощо. В об’єм споруд могли включатися газетні кіоски, квиткові каси. Міністерство автотранспорту та шосейних доріг УРСР рекомендувало такі павільйони для масового будівництва в Україні.

Однією з перших таких споруд у Кам’янському став павільйон зупинки «Проспект Конституції» (первісно – «Вулиця Південна»), збудований Дніпродзержинським хімічним комбінатом у 1965 році. Щоправда, з часом будівля втратила своє огородження зі скла та склоблоків, але навіть у теперішньому вигляді справляє ефектне враження. Схожий павільйон, нині перебудований у торговельний заклад, зберігся й на зупинці «Соцмісто» біля старого трамвайного кільця.

У середині сімдесятих років три подібних зупинки було збудовано в комплексі готелю «Зоря»: дві з них розташувалися внизу біля готелю, а третя – у кінці підпірної стінки перед поворотом на сучасну вулицю Бурхана. Нині перші два павільйони поглинені торговельними спорудами, а чудово збережену доти зупинку «вулиця Бурхана» знесли у 2020 році.

Дещо інші грибоподібні конструкції використовував у своїй житловій забудові Придніпровський хімічний завод. Тут шестигранну плиту з круглою колоною виготовляли як єдиний елемент. Такі окремо стоячі «гриби» й нині трапляються у дворах будинків верхньої частини проспекту Свободи. А шість павільйонів, зведені з цих конструкцій, плит і склоблоків, доживають віку на території колишнього дитсадка навпроти музичного коледжу.

Подібні малі архітектурні форми зводились і в Південно-східному мікрорайоні, відомому під назвою «БАМ» та забудовуваному з 1974 року, але тут вони складалися з залізобетонних плит і металевих труб-колон.

Композицію з шести квадратних «грибів» знаходимо у комплексі міської лікарні №7, збудованої в 1975 році та на той час однієї з найбільших в Україні.

Тож бачимо, що грибоподібні конструкції у місті використовували як для будівництва дитсадківських павільйонів та транспортних зупинок, так і у вигляді окремих елементів благоустрою. Звісно, їх можна було компонувати і в зигзагоподібні, кільцеподібні та інші цікавіші структури – щоправда, таких у місті наразі не віднайдено.