Якою могла бути площа біля «Прометея» в Кам’янському
Оці диво-малюнки – не що інше, як ескізні пропозиції передзаводської площі Дніпровського металургійного комбінату, виконані в 1978 році. Опубліковано їх у книзі «Анатолий Ипполитович Сайковский», виданій у Кривому Розі в 2007 році й присвяченій творчості видного архітектора, автора низки містобудівних комплексів громадських та житлових споруд і монументальних пам’ятників.
Постать архітектора Анатолія Сайковського (1934–2019) сама по собі цікава. Уродженець Кам’янського, він послідовно побував головним архітектором міст Рибінська, Новгорода та Кривого Рогу. Між Рибінськом і Новгородом працював у дніпропетровському Дніпроцивільпроекті, а між Новгородом і Кривим Рогом – був начальником відділу генплану Дніпродзержинської філії Київського науково-дослідного і проєктного інституту містобудування.
Саме на цій посаді він брав участь у розробці проєкту нової площі біля ДМК, покликаної завершити єдиний містобудівний вузол із монументом «Прометей», комплексом професійного училища, будівлею Заводського райвиконкому. І можна вважати великою удачею те, що ці рисунки збереглися та стали набутком громадськості, на відміну від багатьох інших невтілених задумів місцевих архітекторів.
Завдяки ним ми можемо бачити, якого б вигляду набула площа в разі реалізації проєктних пропозицій Дніпродзержинської філії КиївНДПІмістобудування. Від нинішньої Соборної вулиці мав простягатися дугоподібний корпус (у ньому, зокрема, передбачалося розмістити заводську прохідну) із променями чотирьох висотних будівель, дві з яких гадалося використати під заводоуправління та поліклініку підприємства. На першому ескізі зображено ще більш оригінальну композицію – з трьома висотними об’ємами, що поєднані переходами, та двома розвиненими вхідними групами, оздобленими монументальними панно.
Втім, із такими концепціями призаводської площі не погоджувалися фахівці дніпропетровського Діпромезу – інституту-проєктувальника металургійної промисловості, – які вважали, що більше території потрібно віддати транспорту. Місцеві ж архітектори пропонували передусім вирішити питання забудови.
Металургійний завод у ті часи активно розвивався, розбудовувався та мав змогу виділяти великі кошти й на такі масштабні проєкти. Але конкретно ці пропозиції так і не знайшли свого втілення. Зрештою реалізувався, можна сказати, компромісний варіант. Протягом вісімдесятих років було сформовано площу, якою її застали вже більшість кам’янчан: будівля головної прохідної, інженерний корпус та медсанчастина ДМК, трамвайне кільце з «літаючою тарілкою»-диспетчерською і простора площа для автобусів численних міських маршрутів, а також заводська автостоянка. Тож вийшло справді не так ефектно з архітектурного погляду, проте значно зручніше для містян.
У 2019 році Кам’янська міська рада ухвалила рішення присвоїти призаводській площі ім’я Софії Шаповалової, яка разом із своєю донькою Марією Подолян під час Другої світової війни врятувала життя єврейці Марії Тишківській. З відповідною ініціативою виступив Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» (місто Дніпро). У 1996 році Меморіал жертв Голокосту удостоїв Марію Подолян та Софію Шаповалову почесного звання «Праведник народів світу».
