Станом на 1 січня 1913 року, завдяки індустріальному розвитку краю, в тодішньому ще селі Кам’янському налічувалося 40407 мешканців, з яких місцевих селян було лише 7405. Про це йшлося в статистичній довідці з журналу Катеринославського губернського "присутствія" у земських та міських справах.

Розподіл наявного місцевого населення був таким:

• за націями – руських (до яких разом зараховувалися українці, росіяни, білоруси) 24475, поляків 14175, греків 15, вірмен 4, німців 284, французів 13, євреїв 1220, болгар 9, татар 90, циган 45, бельгійців 5, італійців 47, турків 25;
• за віросповіданнями – православного 23559, старообрядців 940, католиків 14235, вірмено-григоріан 4, лютеран 284, іудейського 1220, караїмського 10, магометан 115, євангеликів 40;
• за станами – дворян 346, духовенства 53, почесних громадян 110, купців 12, міщан 7035, селян 29950, запасних нижніх чинів із сім’ями 2135, відставних нижніх чинів із сім’ями 455, іноземних підданих 310;
• за родом занять – торговців різних найменувань 800, підрядників різних професій 70, конторників і писців 350, інженерів і техніків 60, прикажчиків 350, лікарів 5, акушерок і повитух 7, фельдшерів 8, утримувачів готелів, трактирів та їдалень 11, агентів різних страхових товариств 16, викладачів навчальних закладів 80, виконавців духовних треб різних найменувань 14, учнів обох статей 2573, хлібопекарів, булочників і кондитерів 177, м’ясників 100, кравців 188, чоботарів 92, башмачників 65, палітурників 24, покрівельників 35, склярів 75, ткачів 13, чоботарів 96, башмачників 27, картузників, капелюшників і модисток 65, шкіряників 13, пічників 98, столярів 40, теслярів 37, пильщиків 8, шорників 13, бондарів 33, ковалів 60, слюсарів 125, мулярів 65, колісників 20, мідників і лудильників 12, золотих і срібних справ майстрів 14, палітурників 24, покрівельників 35, склярів 75, ткачів 13, сажотрусів 25, цирульників 42, красильників 30, службовців при заводі та робітників загалом 10000, візників 270.

Найголовнішим заняттям корінного населення, тобто місцевих селян, було хліборобство, а прибулого – служба на металургійному заводі.

У 1917 році Кам’янське матиме вже 60-тисячне населення та нарешті, постановою Тимчасового уряду, отримає статус міста. А за радянської влади міський ранг Кам’янського буде підтверджено лише в 1923 році зі створенням міськради.