Українці мають цікаві традиції та обряди, пов’язані з коханням та створенням нової родини. Подекуди ці традиції і сьогодні відіграють важливу роль у створенні сім’ї.

Сьогодні в нашій щотижневій рубриці «Символи України» ми познайомимо вас із обрядом сватання. Саме цей обряд, пройшовши крізь століття, видозмінився, але не втратив свого ключового призначення – поєднувати закохані серця на шляху до спільного подружнього майбутнього.

Сватанки, змовини, брання рушників, згодини – стільки синонімів у одного слова сватання.

Саме сватання прокладає своєрідну стежину до весілля, адже вирішується питання про шлюб, прохання згоди на шлюб за дорученням того, хто хоче одружитися або його рідних.

Обряд сватання відображено й в українському мистецтві, наприклад, на картині Тараса Шевченка «Старости», Миколи Пимоненка «Свати», «Сватання».

А чого вартує блискуча п’єса Григорія Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці». За іскрометний гумор, поєднаний з неповторним національним колоритом ця комедія буде цікавою в будь-які часи, тож не дивно, що є в програмі майже кожного українського театру.

Варто окремо поговорити про осіб, які просили згоду на шлюб – це свати або старости.

Саме на їхніх плечах лежала домовленість про шлюб. А невід’ємними атрибутами, у разі згоди нареченої, були обмін хлібом, перев’язування нареченої хустиною, а старостів – рушниками.

Але як же тільки не щастило старостам, якщо дівчина відповідала відмовою та ще й підносила гарбуза або макогона.

Наречений також міг отримати відмову від батьків нареченої, тому заздалегідь про сватання не розголошували, а намагалися провести все таємно. Свати збиралися разом і виходили з дому після настання темряви, щоб у разі відмови менше людей довідалося про бентежне фіаско.

Не можна було свататися у пісні дні тижня – середу і п’ятницю. А також сватання починалося з ранньої осені, щоб встигнути відгуляти весілля до початку Великого посту.

До речі, більше двох століть тому абсолютно звичайною справою було сватання дівчини до хлопця. А в більш ранні часи сватання дівчат навіть переважало над сватанням юнаків.

Самостійно свататися дівчина приходила в тому випадку, якщо хлопець не виконував своєї обіцянки одружитися.

Сам процес сватання являє собою цікавий спектакль, повний традиційних у притаманних даній місцевості сватівських висловів та обрядових дій. Чого вартий тільки вислів: «Любить сваток, як приданого куток» або «Для багатого свата навстяж відчинена хата».

Всі розуміють, хто і навіщо прийшов, але потрібно дотриматися ритуалу, бо сватання – це вже початок весільного святкування. Сценарій приблизно такий. Першим каже господар будинку – батько дівчини. Він запитує тих, хто увійшов про мету їхнього візиту. Ті подають йому хліб на рушнику і запевняють у своїх чесних намірах. Батько цілує хліб, кладе його на стіл і запрошує гостей присісти. Гості сідають, і старший сват, подякувавши господарям, починає розповідати барвисту казкову історію, наприклад, про полювання, на якому «князь» (наречений) упустив лисицю, під якою розуміється дівиця, дуже переживає, і тепер вони її шукають і прийшли в цей будинок в надії тут її знайти.

Якщо все пройшло добре і свати знайшли ту, яку шукали та ще й отримали позитивну відповідь, слідували інші передвесільні заходи – оглядини нареченої і заручини.

Сценарій сватання в наш час вже не такий театральний, а деякі пари взагалі нехтують традицією питати згоди батьків на шлюб. Але все ж, більшість пар все ще віддають данину давнім обрядам, хоч і не зовсім у звичному порядку.

Якщо ми сьогодні не маємо можливості організовувати сватання так урочисто, весело і жартівливо, як наші предки, давайте хоча б не забувати про цю передвесільну традицію, адже її гідне проведення означає, що біла сукня нареченої вже не за горами, а це несе символічний сенс, бо відбувається створення ще однієї української родини, тож у вихорі шаленого часу знову перемагають віра, надія, єдність і любов.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram