Він – фаворит багатьох завсідників театру, а шанувальники називають його вишуканий баритон «золотим голосом Кам’янського». А ще 9 років тому, згадує головний режисер Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки Сергій Чулков, до них прийшов хлопець з чудовим голосом і абсолютною відсутністю знань щодо сценічного мистецтва. Тоді йому запропонували стажування лише на два тижні. Проте цього Євгенові Босенку вистачило, щоб довести: він – невід’ємна частина творчого колективу театру.

Соло тисячі облич

Професійну підготовку вокаліста Женя пройшов у музичному коледжі, в заслуженої працівниці культури, майстрині вокалу Леоніди Градосельської. Каже – довелося чимось жертвувати, було і складно, і цікаво.

Сьогодні вчитель заслужено пишається своїм учнем і коментує у соцмережі його роботу:

«Ты – пример всем вокалистам. Потому что так, как работаешь ты – это большая редкость!»

Творчі керівники театру називають Євгена кращим голосом театру, окрасою концертних програм. У його репертуарі класичні, народні та сучасні пісні, яскраві сольні концерти. Серед творчих напрацювань – популярний у глядачів Кам’янського авторський проєкт Євгена «ROCK SHOW».

«Я люблю концерты, потому что там можно перевоплощаться лучше, чем в спектакле. Я могу в одной и той же песне выйти с разной прической, с разным гримом, в другом костюме, с другим внутренним наполнением. Я могу спеть грустную песню весело, а веселую – грустно. И тогда история будет меняться, отличаться от того, что люди видели до этого», – розповідає Євген Босенко.

Театр – це наркотик

Нині Євген успішно реалізовується і як вокаліст, і як артист драми. Каже: у своїй роботі вони не мають права на емоційне вигорання, постійно шукають підживлення в глядацькому залі. А інколи трапляється й таке, що просто у перехожому можуть угледіти жест чи рису, якої так не вистачало в ролі.

«Бывает, идешь по улице, смотришь на людей – и сразу думаешь: этот человек колоритный персонаж, он мог бы сыграть эту роль. Или мы смотрим, как ведут себя люди – и нам как раз этого момента не хватало, чтоб найти персонажа. Мы перенимаем его манеру, делаем себя на основании увиденного, услышанного».

Нині театр для Євгена Босенка – невід’ємна частина життя, місце професійного розвитку й подальшого росту. Артист жартує: «Театр – це наркотик» і впевнений, що вірно обрав свій шлях. Тож далі – лише вперед.

Ну, а ще більше про Євгена Босенка можна дізнатися у програмі «Люди нашого міста».

Знімки – з особистого архіву Євгена Босенка.