Наш земляк, 37-річний кам’янчанин Віктор на бойове псевдо "Бумер", разом із єдиним залишененим побратимом протримався у повному оточенні ворога рекордні 150 діб. Оборону на позиції воїни тримали протягом січня, лютого, березня, квітня та травня, і лише 3 червня змогли вийти до своїх. За їхніми плечима — п’ять місяців безперервного пекла та безліч бойових зіткнень в умовах, які здавалися б неможливими для виживання.

"Позицію, яку ми зайняли на початку січня, російські окупанти атакували щоденно, а іноді по декілька разів на добу, — розповідає Віктор. — Ми вгризлися в землю і стоїчно відбивалися. Спочатку я ставив зарубки на прикладі, які відповідали знищеним московитам, однак коли їхнє число перевалило за сотню, фіксувати припинив — не вистачило місця…"

До повномасштабного вторгнення Віктор був бійцем спецназу "Циклон", де займався антитерором. Коли пішов на фронт добровольцем, цей досвід дозволив йому швидко стать командиром роти у Кам’янському батальйоні 108-ї Кодацької бригади територіальної оронної. Тут його знають як вимогливого офіцера та справжнього "профі". Проте остання ротація стала іспитом, який перевершив усе.

Шлях бійців на позиції розпочався з трагедії. Рухаючись двома групами, підлеглі Віктора потрапили у засідку. Тоді загинули побратими "Старий" та "Хантер". Тіла бійця на псевдо "Кот" командир не бачив, тому досі плекає надію, що той вижив. Згодом від ворожого прильоту загинув і боєць його групи — "Дядя Міха". Місця їх тимчасового поховання воїни зафіксували геоточками, аби після звільнення територій повернути героїв додому.

Зрештою, на позиції залишилися лише двоє: сам "Бумер" та Сергій "Дядя Фьодор". Удвох вони ділили артилерійські обстріли, фосфорні бомби, "запальнички", атаки ворожих FPV-дронів та постійні штурми. Вистояти допомагали безпілотники суміжних підрозділів, які давали координати цілей.

"Якось “обнулили” російського офіцера, — згадує "Бумер". — У його планшеті я знайшов чимало цікавої інформації, зокрема й план взяття нашого села. Документи та карти передав командуванню — вони справді стали у нагоді. Ми чітко ідентифіковували, з ким “бодаємось”. Танковий полк через брак людей окупанти перевели в піхоту. Без броні вони виявилися слабенькими, і ми їх повністю “обнулили”. А ось морські піхотинці — серйозні дяді, з ними довелося добряче повозитися".

Окрім власної оборони, воїни 108-ї бригади ТрО змогли врятувати штурмовика "Кочергу" з 225-го ОШБ, який чотири місяці самотужки залишався на сусідній позиції. Боєць був поранений у руку, а через тривале носіння турнікета у нього почалася гангрена. Щоб урятувати товаришу життя, "Бумер" прямо на місці самостійно ампутував загниваючу кінцівку.

Коли прийшов час виходити з оточення, щоб обманути ворожі безпілотники, група маскувалася під російську ДРГ. Пораненому "Кочерзі" навіть змайстрували імітацію руки зі звичайного дерева. Цей справжній воїни-кремінь навіть з однією рукою відстрілювався та допомагав під час відходу.

Шлях до мвоїх дався надважкою ціною. Через постійний брак продовольства чоловіки втратили від 20 до 30 кілограмів ваги. Окрім виснаження, кожен дістав обмороження ніг, чисельні контузії та осколкові поранення. Віктор згадує, як сам прямо на позиції виколупував із власного тіла дрібні уламки та дезінфікував рани звичайним перекисом водню. З уламком у нозі довелося так і виходити, зціпивши зуби та намагаючись не шкутильгати, аби не виказати групу.

Доставити їм їжу чи ліки вантажними дронами на кшталт "Вампірів" чи "NEMESISів" було майже неможливо — ворог цілодобово патрулював небо і збивав допомогу, попри всі відчайдушні зусилля рідної 108-ї бригади та підрозділу "Птахи Мадяра".

Попри все пережите, наразі  “Бумер” та його побратими не втрачають оптимізму. Зараз вони перебувають на лікуванні, не скиглять і планують після одужання повернутися до своїх військових частин.

"Бумеру" зараз 37 років. Головна його мрія — завершити війну перемогою та піклуватися про батьків. А після виходу на військову пенсію чоловік планує відкрити власну справу разом із фронтовими друзями.

"Той, хто у пеклі оточення не жалівся, але завжди готовий був підстрахувати, підставити плече, буде найкращим партнером і у бізнесі", — переконаний командир.

Його тон залишається спокійним і виваженим навіть після такого бойового катарсису. Саме в таких умовах виплавляється справжня еліта нашої країни.

Стаття підготовлена за матеріалами, наданими прес-службою 108-ї окремої Кодацької бригади територіальної оборони.

Фото з архіву "Бумера".

P.S. Надати своє фото після виходу з оточення воїн відмовився, адже не хоче, щоб люди бачили його занадто змарнілим.