Чи задумувалися ви коли-небудь, наскільки сильно одна лише зачіска може змінити долю людини або… хід історії на екрані? 10 березня світ відзначає незвичайне та веселе свято — Міжнародний день перуки. Засноване у 2016 році в Данії, воно закликає нас не боятися експериментів, приміряти нові образи та з розумінням ставитися до тих, хто носить перуку з медичних чи естетичних причин.

Для звичайних людей перука — це аксесуар, але для театру та кіно — це справжня "машина часу" та інструмент магії. Саме перука дозволяє актору за лічені хвилини перетворитися з сучасного чоловіка на лондонського денді XIX століття або суворого середньовічного воїна. Без постійного фарбування та складних стрижок гримери створюють образи, що стають культовими.

Напередодні свята ми поспілкувалися з зіркою українського екрана та сцени, заслуженим артистом України Олегом Волощенко, якого добре знають театрали Кам’янського. Його імідж сьогодні — це бездоганно поголена голова. Колись Олег зробив це навмисно задля ролі Тартюфа у однойменній виставі, і з того часу цей стиль став його візитівкою. Проте саме завдяки відсутності власного волосся актор став справжнім "універсальним солдатом" для гримерів. Його образи в кіно та театрі інколи змінюють артиста до повної невпізнаваності.

— Олегу, наскільки перука допомагає вам у роботі над образом?

— Є два шляхи роботи над роллю: від зовнішнього до внутрішнього або навпаки. Коли ти йдеш другим шляхом, ти вигадуєш внутрішній зміст персонажа, але справжня магія стається саме тоді, коли вдягаєш костюм повністю. Якщо брати кінематограф, де в мене була величезна кількість перук і візуальних трансформацій, то це працює миттєво. Коли бачиш у дзеркалі реально іншу людину, іншого персонажа — внутрішні пазли складаються самі собою. Ти починаєш відчувати його характерність, міміку, темпоритм і навіть те, як він має рухатися.

Наприклад, працюючи над роллю Річарда Віллі у виставі "Шалене рандеву в готелі “Вестмінстер”", я вже на репетиціях розумів, який він: іронічний, різкий, безпринципний і хитрий, як будь-який політик, що хоче вийти сухим із води. Але я відчував, що треба щось робити з обличчям. Я показав нашому перукарю Оксані референс з інтернету — образ такого собі лондонського денді. Коли вона підібрала мені ту саму перуку, це було стовідсоткове влучання в образ.

— Чи є у вас улюблені перуки або образи, крім цієї вистави?

— Тут, як кажуть, "лиса голова завжди готова" під будь-який ваш задум (сміється). Але особисто я дуже люблю козацькі оселедці. Мабуть, тут спрацьовує "голос крові". Я зіграв чимало козаків та історичних персонажів, де саме оселедець працював на зміст образу. Це мені дуже до душі.

— Чи траплялися у вашому досвіді перуки, з якими доводилося працювати особливо довго перед виходом на сцену чи в кадр?

— У театрі не завжди потрібна стовідсоткова достовірність, бо існує дистанція між сценою та глядачем. Там панує принцип "15 хвилин — і готово": перука, наліпка, все тримається — і вперед. А ось кіногрим — це ювелірна робота. У мене були дуже складні перевтілення і, відповідно, досить цікаві перуки у фільмах "Захар Беркут", "Сторожова застава" та в серіалі "Козаки. Абсолютно брехлива історія". Особливо багато часу витрачалося на пластичний грим: робота з силіконом, малювання "свіжих" ран чи травм. Бувало, що на зйомках "Захара Беркута" я проводив у кріслі гримерів по дві години. Кіно вимагає максимальної деталізації, там не збрешеш, тому цей час є необхідним для створення справжнього екранного дива.

Кадр з фільму “Захар Беркут”