Надокучливі птахи чи невід’ємна частина міста? Голуби. Вони сидять на дротах, ходять тротуарами, літають зграями над будинками й живуть поруч із людьми вже тисячі років. Мешканці часто ставляться до них із роздратуванням — мовляв, брудні, галасливі й настирливі. Але варто пам’ятати: це не голуби прийшли в міста. Це ми побудували міста там, де колись панувала природа. Сьогодні спробуємо розібратися: чи справді голубів варто остерігатися, яку користь і шкоду вони приносять та чому, попри все, ці птахи досі залишаються невід’ємною частиною міського життя.

Розпочати вирішили зі спілкування з орнітологом. У розмові поза камерою Геннадій розповів, що перші зображення голубів люди створили ще у Месопотамії — понад п’ять тисяч років тому. Саме там птахів почали приручати, виводити декоративні породи. Дикі предки сучасних міських голубів — сизі голуби. У природі вони селилися серед скель, у печерах та ущелинах. Саме тому сьогодні багатоповерхівки, мости й технічні споруди нагадують їм природне середовище, у якому вони звикли жити. А екологи стверджують, що люди протягом століть використовували голубів для краси, їжі, передачі повідомлень і навіть розваг.

— Хочу також нагадати, що свого часу, це ще в давні часи, саме голубів використовували як носіїв інформації. Тобто голуб має в собі, так би мовити, мовою сучасності, GPS-навігатор. Якщо голуба привчити літати з однієї локації до іншої, то він стовідсотково повертатиметься назад. Ну і всі ми бачили у фільмах або читали в книжках, як раніше обмінювалися інформацією за допомогою голубів. Тобто історично голуб був такою, скажімо, інформаційним птахом, — розказує Володимир Кремінь, директор департаменту екології та природних ресурсів Кам’янської міської ради.

Та сьогодні ставлення до цих птахів неоднозначне. Для когось вони — настирливі шкідники, які псують фасади та пам’ятники, окупували лавочки і фактично захопили центральну частину міста. Для інших — звична частина міського пейзажу, яку приємно підгодувати дорогою через площу.

Але ще кілька десятиліть тому статус голубів у Радянському Союзі був зовсім іншим. У 1957 році Москва приймала VI Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Організатори використали образ знаменитої "Голубки миру" Пабло Пікассо. Для церемонії відкриття знадобилося 34 тисячі білих голубів — за кількістю учасників фестивалю. Після цього голубівництво в СРСР перетворилося на масовий рух.

— Чому тримали голубів раніше? Це було досить популярне заняття. Ті, хто розводив голубів на продаж, називалися голуб’ятниками, а хто просто тримав для себе — голубівниками, — пояснює краєзнавець і журналіст Віктор Куленко.

По всій країні будували голуб’ятні, створювали клуби, проводили виставки та змагання. Не оминув цей рух і наше місто. Віктор Куленко розказує, що перші голуб’ятні з’явилися у Кам’янському в районі, який у народі називають Піски. А згодом їх почали зводити в різних частинах міста. Проте з часом, коли мода на голубів минула, ці будівлі пристосували під зберігання старих речей.

Голубівництво в СРСР було популярним не лише серед звичайних людей, а й серед радянської еліти. Серед найвідоміших любителів голубів були перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький, який мав власні голуб’ятні у Києві та під Вишгородом, а також генеральні секретарі ЦК КПРС Микита Хрущов і Леонід Брежнєв.

Одним із найвідоміших голубівників Кам’янського вважають Анатолія Савенка — власника ресторації "Кам’янські вечори".

З розпадом Радянського Союзі ця культура поступово зникла. Голуб’ятні спорожніли, горища закрили, а самі птахи перейшли на "підніжний корм" і навчилися виживати вже самостійно. Сьогодні вони більше не символ епохи, але все одно залишаються невід’ємною частиною міської екосистеми.

— Голуби відіграють певну роль в екосистемі будь-якого міста. На локаціях, де вони розміщуються, наприклад у центральних частинах міста, вони поїдають велику кількість побутового сміття. Це залишки тих самих хлібобулочних виробів, овочеві залишки або будь-які інші споживчі відходи. Також хочу наголосити, що голуби поїдають певні види комах. Тому можна сказати, що вони в якомусь сенсі є санітарами міста, — розповідає Володимир Кремінь.

Втім, проблем від великої кількості птахів теж вистачає. Голуби можуть переносити паразитів та інфекції, а їхній послід шкодить пам’ятникам, фасадам будівель і металевим конструкціям. У місцях великого скупчення птахів часто з’являється різкий неприємний запах. Тож співіснування людей і голубів — це постійний баланс між користю та незручностями.

— Незважаючи на позитивні чи негативні сторони, ми все ж таки дотримуємося позиції, що недаремно в цьому світі є безліч різноманітного тваринного світу та всього іншого. Тому головне, щоб це все було раціонально, з користю, і щоб ми, люди, саме слідкували за цим, — наголошує Володимир Кремінь.

І, мабуть, залишилося поговорити про останній аспект — психологічний. Бо що б ми не думали про голубів, у кожному місті діти й дорослі продовжують підгодовувати їх зерном, радіти, коли птах бере їжу просто з долоні, й фотографувати цілі зграї на площах та в парках. У багатьох містах голуби давно стали частиною місцевого колориту.

— Точно можу сказати, що взаємодія з природою нас "заземлює", і це для нас дуже актуально, особливо під час війни. Спілкування з природою — це своєрідна терапія. Терапія, ну, така двостороння може бути. З одного боку, ми себе зцілюємо, коли про нас піклуються, а з іншого — ми зцілюємося, коли допомагаємо комусь, хто травмований, або тому, хто слабший чи потребує допомоги, залежно від того, хто поруч із нами. І те саме можна сказати про голубів. Хтось любить голубів, колекціонує птахів різних видів, наприклад, із незвичними хвостами. Хтось тримає голуб’ятню, хтось просто ходить на площу годувати цих птахів, — пояснює Людмила Єхалова, психолог Центру професійного розвитку педагогічних працівників.

У Кам’янському таким місцем став Майдан Героїв — особливо частина біля пам’ятника закоханим. Тут голуби давно звикли до людей і майже без страху їдять із рук. Кажуть, знайти їх тут можна за будь-якої погоди. Тож і ми вирішили трохи "заземлитися" — і бодай на кілька хвилин подбати про тих, кого людство приручило ще тисячі років тому.

Голуби можуть дратувати, можуть заважати, а інколи — навіть створювати проблеми. Але водночас вони стали частиною міського життя, до якої ми звикли настільки, що вже майже її не помічаємо. Символ миру, супутники людства й невід’ємна частина міської екосистеми — голуби продовжують жити поруч із нами, нагадуючи: природа не зникає навіть серед бетону й багатоповерхівок.

Автор: Анастасія Бессажна

Фото: Віталій Баранник