6 вересня 1915 року в Кам’янському народився заслужений артист України  Михайло Сергійович Лобко – один із найвидатніших українських бандуристів XX століття, який зробив вагомий внесок у розвиток та популяризацію бандурного мистецтва.

Михайло з’явився на світ у звичайній робітничій сім’ї, проте з самого дитинства почав захоплювався музикою і особливо бандурою, грати на якій вчився у свого батька. Його дитинство припало на роки індустріалізації. І хоч хлопчик мріяв про музику, все одно, як і тисячі його однолітків, спочатку здобув освіту у фабрично-заводському училищі, а надалі у 1936 році закінчив Дніпродзержинський вечірній металургійний робітфак. Працюючи на виробництві, знаходив час і для заняття музикою, опановуючи техніку гри на бандурі у музичному училищі, та грав на улюбленому інструменті у самодіяльній капелі бандуристів при металургійному заводі.

Палац металургів у Кам’янському в тридцяті роки

Вже у 1937 році 22-річний Михайло Лобко став лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів-виконавців естради і цього ж року розпочав свою творчу діяльність як соліст-бандурист.

Молодий музикант майстерно виконував твори українських і закордонних композиторів, народні пісні, інструментальні п’єси. Особливо популярні у слухачів були власні твори молодого митця, його обробки народних пісень, фантазії та варіації на різні теми. Михайло Лобко швидко здобув визнання як один із провідних українських бандуристів. Його почали запрошувати виступати до різних міст України та за її межами.

Михайло Сергійович Лобко. Фото: Вікіпедія

Під час Другої світової війни був в армії. Після звільнення міста від німецько-фашистських окупантів у 1944 році Михайло Лобко повернувся до міста. У 1946 році очолив Капелу бандуристів при Палаці культури металургів, якою керував до 1964 року. З 1954 року працював директором і викладачем у дитячий музичній школі № 1, де викладав гру на бандурі та проводив майстеркласи для молодих виконавців. Багато його учнів згодом стали відомими бандуристами та продовжувачами традицій українського бандурного мистецтва.

У цей час він публікує кілька авторських робіт на кобзарську тематику: "Виховна робота в самодіяльному колективі" (1954), "Дорогу бандурі" (1963). "Збірник пісень кобзарів" (1964), які і наразі використовуються українськими музичними викладачами у своїй педагогічній діяльності.

Михайло Сергійович Лобко і учениця четвертого класу ВМШ по бандурі Т. Ф. Глушко. Фото з архіву Н. Максименко-Колесниченко

У 1971 році Михайлу Сергійовичу Лобку було присвоєно почесне звання “Заслужений артист України”. Також він був лауреатом численних премій та нагород за свої творчі досягнення.

У пізні роки Михайло Лобко продовжував активно виступати з концертами та займався педагогічною роботою. Помер 24 липня 2001 року в Кам’янському.