11 вересня 1963 року у Кам’янському (тоді – Дніпродзержинську) народився Геннадій Володимирович Литовченко – один з найвідоміших українських футболістів 80-х років, який славився на всю Європу своїм легендарним дальнім ударом. 

Геннадій Литовченко з’явився на світ у звичайній робітничій сім’ї. У футбол впочинав грати у дворі разом з друзями. Потім старші хлопці відвели його до міської СДЮСШ № 3. Перший тренер  у Геннадія став відомий у місті футболіст і тренер Іван Михайлович Єрохін, який свою футбольну кар’єру розпочав в аматорському колективі "Металург" (Дніпродзержинськ), а під час Другої світової війни був капітаном команди та грав проти німецьких військових команд. Після того як Іван Михайлович завершив кар’єру футболіста у 1951 році, він потім протягом багатьох років навчав дітей у Спортивній школі. Саме він навчив "поставив" Геннадію Литовченко його знаменитий фірмовий дальній удар.

Окрім того, що Геннадій Литовченко займався в ДЮСШ-3, він також грав у футбол за команду свого за ЖЕКу. Взимку 1975 року в Дніпродзержинську проходив турнір з міні-футболу серед команд ЖЕКів і домоуправлінь, на який приїхали тренери з Дніпра. Вони одразу примітили перспективного хлопчину з хорошою стартовою швидкістю, потужним ударом й постійною цілеспрямованістю на ворота противників. Невдовзі Гену запросили в групу підготовки команди майстрів "Дніпро-75". З Геннадієм займався найкращий і найпродуктивніший дитячий тренер Дніпропетровська Ігор Леонтійович Вітрогонов, почав займатися з Геною в неповні 13 років, який розвинув  навички Геннадія Литовченко і фактично відкрив йому дорогу у Великий футбол. Геннадій продовжував жити у Дніпродзержинську разом з батьками, а щоб мати можливість займатись у Дніпропетровську, щодня прокидався о п’ятій ранку та їздив до обласного центру на електричці.

Дебютував в основному складі дніпропетровського "Дніпра" 2 травня 1981 році, у віці 17 років. Одночасно талановитий молодий виступав у складі юнацької збірної СРСР, у складі якої у 1982 році він став бронзовим призером чемпіонату Європи.

В 1983-му році 20-річний футболіст із командою "Дніпро" став чемпіоном країни, забивши за сезон у ворота суперників 6 м’ячів. У вирішальному матчі останнього туру проти "Спартака" Геннадій був одним з кращих на полі: саме з його передач було забито 2 з 4 м’ячів "Дніпра". Той переможний для дніпрян матч завершився з рахунком 4:2 на користь української команди.

У 1984 році "Дніпро" виборов бронзові нагороди, а Геннадій Литовченко був визнаний кращим футболістом СРСР (приз тижневика "Футбол-Хокей") і обраний капітаном команди. Загалом у період з 1981-го по 1987-й рік Литовченко зіграв за "Дніпро" в чемпіонаті, кубку 213 матчів, забивши 49 голами.

1988 року Геннадій Литовченко став віце-чемпіоном Європи у складі збірної СРСР. Цього ж року він перейшов разом зі своїм другом і партнером Олегом Протасовим у столичний клуб "Динамо". Протягом трьох сезонів Литовченко стабільно був основним гравцем команди, часто забивав, був одним з лідерів за гольовими передачами. Разом з легендарною київською командою у 1990 році він став творцем "золотого дубля": став чемпіоном СРСР та володарем Кубка СРСР. Крім того, за опитуваннями газети "Голос України" визнаний кращим футболістом УРСР.

Загалом за всю кар’єру у першостях СРСР, Кубку країни, єврокубках та збірній у сумі забив понад 100 голів.

У 1990 році, за протекцією Олега Блохіна, поїхав грати в грецький клуб "Олімпіакос", за який успішно виступав протягом трьох років, виборовши три комплекти медалей (два "срібла" та одна "бронза") та ставши володарем Кубка і Суперкубка Греції у 1992 році. Потім грав за клуби Адміра Ваккер (Австрія), АЕЛ (Кіпр), ЦСКА-Борисфен (Київ), Чорноморець (Одеса).

Після закінчення кар’єри гравця Геннадій Литовченко працював тренером у кількох клубах, молодіжній та національній збірних України.