Щороку 4 листопада Україна відзначає День залізничника — свято тих, хто тримає невидимі нитки міст і регіонів, об’єднує країну та забезпечує її надійний тил. Ця дата обрана не випадково, адже саме вона знаменує початок історії українських сталевих магістралей.

Потяг "Ярослав" та європейський вибір: як усе починалося

4 листопада 1861 року на залізничний вокзал у Львові, який тоді перебував у складі Австрійської імперії, урочисто прибув перший міжнародний пасажирський поїзд під назвою "Ярослав". Він сполучив Відень, Краків, Перемишль та Львів. Перший склад складався з двох вагонів і чотирьох візків.

Цікавий факт: Тоді легендарний "Ярослав" рухався зі скромною швидкістю близько 20 км/год. Львів’яни зустрічали його квітами, музикою та святковими стрічками, адже ця подія відкрила пряме сполучення Галичини з Європою. Відтоді Львів і залізниця крокують разом, а місцевий вокзал став однією з найвпізнаваніших візитівок країни (його сучасну будівлю звели у 1900–1904 роках за проєктом архітектора Владислава Садловського).

Цікаво, що залізнична лінія Перемишль — Львів з’явилася раніше за ділянку Одеса — Балта, яку в радянській історіографії тривалий час помилково вважали початком української залізниці. Розбудова мережі розгорталася стрімко:

• 1861 рік — лінія Львів — Перемишль (353 км): перша магістраль на українських землях.

• 1865 рік — лінія Одеса — Балта (213 км): перша залізниця з регулярним рухом на територіях України у складі тодішньої Російської імперії, зведена для експорту зерна через Одеський морський порт.

• 1866 рік — лінія Львів — Чернівці — Ясси: розширення мережі на Буковину із виходом до Румунії.

• 1868–1870 роки — Курсько-Київська та Києво-Балтська лінії: з’єднали Київ із центральними та південними регіонами. Справжнім технологічним проривом стало будівництво залізничного мосту через Дніпро у Києві під керівництвом інженера Аманда Струве у 1870 році.

Відновлення історичної справедливості

Історія встановлення Дня залізничника в незалежній Україні — це приклад відновлення історичної пам’яті та відмови від радянських нав’язаних нарвтивів.

Тривалий час у радянський період професійне свято залізничників відзначали в першу неділю серпня. Цю дату було встановлено ще в 1936 році за постановою радянського уряду під назвою "Всесоюзний день залізничного транспорту СРСР". Вона не мала жодного прив’язку до реальних історичних подій чи вітчизняного розвитку галузі, а слугувала лише ідеологічним календарем. Після здобуття незалежності Україна певний час за інерцією продовжувала відзначати це свято в серпні, що було закріплено Указом Президента у 1993 році.

Однак українська залізнична спільнота прагнула мати власну дату, пов’язану з реальними витоками національної магістралі. Наприкінці 2000 року з ініціативою повернути свято до його справжнього історичного коріння — дня прибуття потяга "Ярослав" до Львова у 1861 році — виступила колективна думка працівників Львівської залізниці. Цю ідею рішуче підтримав тодішній генеральний директор "Укрзалізниці" Георгій Кірпа, який зробив вагомий внесок у розбудову та модернізацію української залізниці.

Офіційне рішення не забарилося: згідно з Указом Президента України від 11 грудня 2002 року № 1140/2002 "Про внесення змін до Указу Президента України від 15 липня 1993 року N 257", дата святкування була остаточно перенесена на 4 листопада.

Це рішення стало важливим символічним кроком: Україна не лише вшанувала працю залізничників, а й підкреслила свою багатовікову європейську спадщину та історичний зв’язок із європейською транспортною системою.

Головна артерія країни та запорука єдності

Сьогодні українська залізнична мережа — це ключовий елемент економіки. Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, українські залізниці посідають 37-ме місце у світі. Територією нашої держави проходять 4 міжнародні транспортні коридори, а загальна довжина національної мережі транзитних колій становить 3162 км.

Для нашої прифронтової Дніпропетровщини та рідного Кам’янського залізниця завжди була чимось більшим, ніж просто транспорт. Через наші вузлові станції щодня проходять десятки евакуаційних, пасажирських та вантажних потягів. Це артерії, які живлять регіон, допомагають евакуйовуватися, доставляють критично важливі вантажі та повертають захисників додому.

"Залізні люди" під обстрілами: щоденний подвиг на колії

З початком повномасштабного вторгнення залізниця стала справжньою "дорогою життя". Залізничники евакуювали мільйони українців із найгарячіших точок, рятуючи людські життя тоді, коли інші шляхи були заблоковані.

Сьогодні "Укрзалізниця" та її працівники перебувають під постійними атаками ворога. Ворожі ракети й безпілотники регулярно б’ють по інфраструктурі, але попри це колійники, машиністи, диспетчери, провідники та працівники вокзалів продовжують тримати удар. Часто залізничники разом із рятувальниками та медиками одними з перших прибувають на місця після "прильотів", ліквідовують наслідки та лагодять розбиті колії, щоб рух не зупинявся ні на хвилину. Ризикуючи власним життям, вони щодня доводять: українську сталеву магістраль неможливо зупинити.

Низький уклін і щира вдячність кожному залізничнику — нашим "залізним людям" — за витримку, мужність, професіоналізм і відданість своїй справі. Дякуємо за кожне врятоване життя, за кожний доставлений вантаж і за те, що попри всі ворожі обстріли потяги продовжують іти за розкладом!

Зі святом! З Днем залізничника України!